Хостинг фотографий для пользователей Оринго
Чат с менеджером

Поставити питання

 
Ювелірний дім Орінго
0800-759-550
(безкоштовні дзвінки)

Віщі сни Ігоря Римарука

Ср, 25/09/2019 - 22:49 #1

Віщі сни Ігоря Римарука

ЗІРКА
Може, так би невидимо й жив,
та котроїсь липневої ночі
впала зірка з високих верхів
у дитячі незамкнені очі -
пропекла борозну межи брів
і засіяла пам’ять золою...
Затулитись од неї хотів -
та долоня була замалою.
І. Римарук

Пам’ятаю, як збірка Ігоря Римарука "Діва Обида" вперше потрапила мені до рук. Це був подарунок за участь в олімпіаді і мені, школярці, ця поезія видалася тоді надто складною, переобтяженою незрозумілою символікою. З сучасних українських поетів я могла назвати хіба що обожнювану Ліну Костенкоheart, літпроцес завершувався шістдесятниками, а про постаті, не включені до шкільної програми, взагалі не було мовиfrown)
Тож "Діва Обида" кілька років припадала пилом на полиці, чекаючи свого часу. Насправді у кожної книги, вартої цього імені, є свій час:) І раптом сталося диво: з першої сторінки мене захопило це плетиво слів, особливий поетичний ритм і дивовижна глибина смислів. У текст поринаєш, немов у сон. Густе, містичне, міфологізоване, насичене культурологічними посиланнями та безліччю підтекстів письмо, де щоразу можна знайти нові грані. Мов у чарівному камені, спалахують прозріння Поета.
eb812c7d65aa2f9d6321c0b3e2a16fee.md.jpg
Тоді я ще не знала, що за збірку "Діва Обида" Ігоря Римарука було відзначено Шевченківською премією, а його поезію таки вивчатимуть у школі.
e337fa9a77418f4567eb0089edf56f68.md.jpg
Ніхто не знав і того, що у 2008 році поет загине, збитий автівкою. Як шкода... "Поезія - Медея, що вбиває дітей своїх", писав Ігор Римарук, але його життя перервалося через трагічну випадковість. Не стало талановитої, освідченої людини, Митця, але в його віршах продовжується вічний діалог з Богом. І читачі ще довго будуть захоплюватися пронизливим, естетично довершеним і водночас феноменально душевним словом Поета.
099c042c9229dd3978f328015005b2f9.md.jpg
Назва збірки «Діва Обида» відсилає нас до «Слова о полку Ігоревім», звідки взято епіграф до книги:  «Встала Обида /  в силах Даждьбожого внука, /   вступила /  дівою на землю Троянію, /  восплескала /  лебединими крилами». Персоніфікований антропоморфний образ Біди, лиха, переосмислюється поетом як пересторога для сучасників: Діва Обида, «плакала в ніч із коханих облич», шукаючи душі, здатні співчувати, не озвірілі. У Римарука Обида перетворюється на заступницю-Богоматір.
І не тільки "програмний" вірш, але і вся збірка, проникнуті містичними осяяннями, видіннями. Це справжні Віщі сни...
0c44ed139c2dc5d8906ba5802f31cb52.md.jpg
be38687d919ad862dd32e1ba98a6dd0e.md.jpg
204f924b7c3916b503c0d0a5021bde94.md.jpg
P.S. Для натхнення: кілька віршів Ігоря Римарука.

***

Століття - в зачарованому колі,
немов у скриньці втомлений вертеп...
Там, де розсипав Бог насіння волі,
розкинув руки захмілілий степ.
Ще не світало в нім. Ще глупа ніч в нім
гуде гуняво, ніби тятива, -
і не одного в мареві панічнім
холодний піт стрілою пробива.
А хто не спить - і ті зоднаковіли;
їм у безсонні сонячно й у сні...

І тільки слово стереже могили -
як мертвий скіф на мертвому коні.

Пощо ж у мушлі шепоти химерні
про край, де Бог умерти не велів?
Там затишно мелодії в таверні
й поетові у списку кораблів,
там воля - безконечна і бездонна,
там кожен вільний - скіф і гречкосій,
там по сей день тризубом Посейдона
вершиться влада віршів і стихій,
там древній запах молодого тіла
спалахує від погляду, як хмиз...

Там Змієборець (мушля шепотіла)
трима свічу в десниці, а не спис.

***
Тут не знайдете мене ви.
В найглухішому кутку
маю море я серпневе
й точну дату на квитку.
На удачу є підкова,
на рибину – рвана сіть…
Зрідка слово випадкове
їжаком прошурхотить.
Проглядає тут крізь воду
кожен камінь і молюск.
За голодну душу глоду
як умію помолюсь,
за чужу: поперла в хащу –
а витала б між олив…
От лише свою пропащу
не втолив, не відмолив.
Солодкаві, мов цукати,
і гіркіші від цикут –
ви лишіть мене шукати:
я недовго буду тут.
Знову я втечу, панове,
і в тамтешній темноті
небо матиму тернове
й точну дату на хресті.

***

Здається, так було одвіку:
глухий паркан... руда трава...
І знову, мов земля об віко,
об душу стукотять слова.

Скрегочуть заступи - допоки
заходить сонце, - а вночі
циганитимуть сни на спокій,
як на півлітру копачі.

Вітри в далечині порожній
шкребуть кущем, немов ключем,
а випадковий подорожній
ворота підпира плечем.

Блукає іскорка в цигарці,
над очі вечір нависа...
Сухим окрайчиком на чарці
лежать на водах небеса.
51dda855b368da7951ed1cfcbe6a9436.md.jpg

Чт, 26/09/2019 - 08:30 #2

Фантастичний лабрадор у Вас у підвісі. Іридизує у будь-якому положенні.

Віршів цього автора раніше не читала. Дуже сподобалися. Додаю до списку улюбленців, читатиму ще.

Загалом дуже люблю українську поезію і якось ніяк не складається із вітчизняною прозою. Не знаю навіть чому так. Навіть у непростих, печальних чи сердитих віршах завжди багато світла. А от у прозі, або суцільна туга і буркітливе невдоволення, або іще + до того якась не близька  мені метафізичність.

Сб, 28/09/2019 - 14:41 #3

Дякуюsurprise!
Щиро рада, що Ви відкрили для себе вірші Ігоря Римарука, як на мене, це один із найцікавіших поетів-вісімдесятників. З сучасних поетів ще дуже люблю Романа Скибуheart. Раджу, якщо не читали.

Сучасну українську прозу читаю не надто часто, із улюбленого можу назвати хіба що Марію Матіос. Мабуть, нам з Вами просто ще не трапилися "наші" автори:)

Сб, 28/09/2019 - 15:07 #4

Дякую, Юліє Сергіївно. heart 
Як це щемливо-гарно... Гарні фото та несподівані вірші, ніколи раніше навіть не чула про такого поета.
Завдячуючи появі в житті Орінго Анастасії, української поезії я знайшла для себе набагато більше, чим за усі попередні роки, але Ігоря Римарука вона ще не нам приносила. 

Втр, 01/10/2019 - 17:34 #5

Олено Анатоліївно, Ігор Римарук - поет для мене священний і настільки близький, що досі чекаю влучного моменту і збираюся з силами, щоб повно і достойно представити його у Вітальні. Хоча й саму Вітальню задумувала з наміром у тому числі познайомити Орінго саме з ним. Один з найцікавіших і наймайстерніших сучасників.

***
Ми стали неписьменними — й оці
квартали й очі плинуть, безгомінні...
Навіщо ж ти читаєш по руці,
як я читаю по ріці й камінні?

Стократ прокляте наше ремесло —
свої видіння волочить на люди.
Ми ще не прочитали, що було.
А те, що є,— нехай і завтра буде,

нехай хоч завтра буде! — попри те,
що вже співпали камінь і долоня —
волосся твого плесо золоте
і місто, й міста сивина солона.

Ріка із наших пальців вислиза...
О, не читай по ній! — хоча б до ранку,
бо пропадем, коли твоя сльоза
впаде в рукав моєї вишиванки.

Втр, 01/10/2019 - 18:16 #6

Олено Анатоліївно, дякую Вам за увагу до теми і загалом за цікавий конкурс! На жаль, не було часу прочитати всі теми, зараз надолужую втрачене:) Дуже цікаві асоціації у багатьох учасників, часто влучні та несподівані. Теж відкрила для себе кілька нових імен.

Дописи Анастасії читаю з захопленням. Це дуже потрібна справа: показати, що українська література розвивається, що наше слово не застигло у минулому сторіччі. З"являється безліч чудових поетів, твори яких, я в це вірю, колись стануть відомими не тільки в Україні, але й за її межами. І про них варто говорити.

Втр, 01/10/2019 - 17:42 #7

Юліє Сергіївно, дякую вам за тему, зустріти Римарука було несподіванкою - часто стикаюся з тим, що він не дуже й відомий загалу... Свого часу його поезія стала для мене відкриттям, натхненням. В університеті усі свої наукові роботи я присвячувала його творчості, і скільки б не читала статей і матеріалів, усе одно римаруковий підтекст і позатекст досі лишається не до кінця розшифрованим і дослідженим. Хоч багацько його текстів і знаю напам'ять, усе одно у важкий день люблю виділити 10-15 хвилин і погортати збірки, вихопити для себе нові й нові образи, контексти й відсилки. Неймовірно шкода, що українська література втратила таку величину. 

Втр, 01/10/2019 - 18:43 #8

Анастасіє, дякуюsurprise!
Знаєте, я давала почитати збірки Ігоря Римарука багатьом знайомим, і, на жаль, не завжди мала сподівану реакцію. Його поезія дуже насичена, густа, наповнена культурологічними посиланнями, а багато читачів очікують від книги якщо не розваг, то, принаймні, можливості провести годину легко та необтяжливо. А в поезію Римарука треба пірнати з головою:)

Хоча особисто мене захоплює не лише глибина змісту, але й особливий ритм, мелодія тексту. "Олов"яне безлюддя олив..." Кожна літера, кожен звук на своєму місці і поезія справляє ледь не гіпнотичне враження.

P.S. Тема моєї бакалаврської була "Фольклорно-міфологічні ремінісценції у збірці Ігоря Римарука "Діва Обида":)

Чт, 03/10/2019 - 15:57 #9

Так, це однозначно поезія для підготованого читача - або для такого, що готовий таким стати. Також захоплююся ритмомелодикою, люблю його вірші читати вголос. Навіть колись хотіла влаштувати в Харкові "Римарукові читання" із залученням нашого молодого письменства. Може, ще й втілю цей проект колись.

Привіт вашій бакалаврській від моєї - "Провідні мотиви збірки Ігоря Римарука "Упродовж снігопаду" angry