Что то  у меня начали дублироваться сообщения (((( мои.

Віта, дякую що звернули увагу на це питання, тому що Іноді, речі на відстані здаються не такими привабливими як зблизька. Наявність дрібних, мініатюрних деталей в любому предметі "розмиває фон і розсереджує увагу", як на мене. Іншім, навпаки, такі речі подобаються: роздивлятись деталі, милуватись фрагментами, "бачити велике в малому". Я, теж, від таких речей, іноді, отримую задоволення. Але, перевагу віддаю більш литим, монолітним, більш зрозумілим для себе речам, без "подвійного дна"- в позитивному сенсі цього виразу. Мені подобаються більш масивні, навіть, грубоваті об'єкти. Ханамі ж спонукає до споглядання, роздумів, там так багато всього, філософії, ідеї...Таким я "побачила" Ханамі очами нашіх форумчанок, власниць цього чудового гарнітуру. Та, поки він був від мене далеко і я не мала можливості його торкатись, Ханамі залишалось для мене просто віддаленою красою: милувалась на відстані і раділа за інших відсторонено. Зараз ми тут на форумі часто стикаємось з дуже близькими для нас , як поціновувачок прекрасного, термінами як то візуал, кінестетик т.і. То ж, я є більш кінестетиком і якщо щось мене не схвилювало здалеку, мені вже треба доторкнутись до предмету зблизька, відчути шкірою, що річ моя. До мене приїде моє Ханамі, призначене мені долею, чудовим випадком /і, більшою мірою, нашім чудовим Орінго, бо про єнотів вчорашніх я, навіть, не знала/ і, можливо, я тут напишу: чим я думала? І як я, взагалі, без нього жила, без свого Ханамі? До речі, я на це і сподіваюсь. Може це і є, в моєму розумінні "не доросла": "на інших подобається, а на собі, поки не помацаю, не роздивлюсь, не примірю, ні". Пам'ятаєте анекдот? :

-Ты помидоры любишь?

-Ну-у, кушать  ДА, а в целом, НЕТ!