Думала, не наважусь щось написати, бо останні дні так важко, ніби знову, як рік тому, впала бетонна стіна на свідомість, на серце, на тіло. Відчуваєш себе повністю розчавленним, ніби під завалами після обстрілів чи після землетрусу. Сльози, спазми в животі та горлі.....роздратування, жалість до себе... Господи, як вибратись з цього важкого стану?.. Але саме 24 лютого, я відчула якесь піднесення. Прийшло розуміння, що я не одна, що всі ми разом знову переживаємо цей цикл, що ми вижили, не дивлячись на страшенні труднощі і горе, що з кожним днем ми все більше й більше впевнені в Перемозі, не просто віримо, а знаємо це на рівні наших клітин. Дихаю....дихаю...ще раз дихаю.... Це важливий момент, бо є проявом присутності Життя в твоєму тілі. Я - герой, бо дихаю. Так, кожен з нас герой в цьому епосі будівництва нового світу, бо саме це зараз відбувається. Знаю, як багато наших людей проявили свої найкращі риси в страшний період війни. Не можна ні з чим зрівняти те, що зробили українці. Але зараз мені хочеться сказати про людину, яку, напевно, знають всі, і не тільки в Україні. Дихаю, дихаю, дихаю.... Завдяки цій людині стало можливим моє дихання разом з мільйонами інших громадян, бо ця людина випромінювала Світло весь рік, віддавала все саме найкраще, підтримувала країну з перших хвилин вторгнення мордора. Олексій Арестович дихав разом з нами, з кожним. Той обсяг терапії не можливо оцінити. Впевнена, що його діяльність увійде в підручники з історії, і не тільки української. Чому я вирішила написати саме про нього? Бо є біль за людську невдячність, заздрість, ненависть, за те, як можуть за помилку зробити з героя зрадника, як можуть забути все добре і почати волати "розпни його, розпни". Щоб не казав Олексій, я бачила в його обличчі біль, хоча він знав, що так буде, був готовий до цього. З іншого боку, ти ніколи не готовий до зради та підлості, як і до смерті.... Людська свідомість має дуже повільну, найповільнішу зі всього існуючого, еволюцію. Нажаль, все можна прорахувати. Але біль та страждання від цього не стають меншими. В якійсь мірі, Олексій для нас як карта Джокер, ніби лакмус чи тест на те, чим ми себе наповнюємо. І тому я ладна захищати колишнього радника офісу президента, бо мій резонанс з ним це Світло, це думки про Майбутнє, це навчання ретельно будувати образи та форми, щоб вміти потім їх втілити в життя. Спочатку ми будуємо сонячне місто там, в вишині, розробляємо деталі, плануємо його життя, а потім реалізуємо все на фізичному рівні. Доречно буде згадати в цьому сенсі всіх творчих людей, вчених (того ж Теслу, наприклад). Для цього людина повинна вміти складно мислити, до чого і закликає Олексій. Йти важким шляхом до зірок, до Світла, до майбутнього. Я - герой тільки тому, що інша людина розділила зі мною свій героїзм. Цей стан схожий зі станом Любові. Тільки розділяючи її з іншими, вона поширюється, міцнішає, випромінює чисту енергію життя. Тому, моя велика Вдячність Олексію Арестовичу за всі його слова та дії під час жахливої війни. Для мене, думаю, для багатьох інших теж, це промінь, прозорий і сталевий одночасно, за допомогою якого я зберегла свій душевний і фізичний стан в, більш менш, здоровому вигляді. Дихаю, дихаю, дихаю вчора, сьогодні, завтра. Я вирішила йти за Світлом в будь-якому випадку, навіть, якщо це стосується нашого ворога. Я вирішила зберігати стан Арджуни на полі Курукшетри. Бо в мене є моральний орієнтир. Дихаю, дихаю, дихаю...... Ще в сутінках впевнено йду на морський берег, щоб зустріти схід сонця. Крок за кроком.... Ось маленька хвиля потихеньку торкається моїх ніг... Все завмерло в очікуванні найважливішої події. Ось-ось воно вийде в тиші, коли весь світ затамував подих, дивовижне, яскраве, надзвичайно золоте і тепле. Ще якісь миті, і це станеться. Ти душею приєднуєшся до цієї вселенської радості. Бо знаєш, що Світло точно буде, Перемога буде!!! Ти герой, ти падав та підіймався, ти спирався на плече інших, які з радістю та болем, одночасно, допомагали тобі, ти витримав, дочекався, дійшов. Дійшов до внутрішнього та зовнішнього Світла, бо хтось весь час тримав ліхтар, не зважаючи на морок та темряву.....