Не є дивним, що, майже як кожен старовинний замок, Замок Любарта має своїх привидів (й не одного:) та супутні міські легенди. Найбільш відомим є привид Оксани – красуні, яку комендант замку  (за іншими переказами – князь) за відмову стати його коханкою віддав трьом своїм солдатам. Вояки втопили в ближньому болоті батьків дівчини, а потім зґвалтували її, порубали на шматки і вкинули до річки Стир. Попередньо один з нелюдів зняв з пальця Оксани перстень, який продав на ринку. За короткий час гвалтівники загинули за жахливих обставин, а привид Оксани через століття збирав себе по шматках (кажуть, її цілу постать бачили на стінах замку у 1950х роках), лишилося тільки знайти перстень.  
Байки байками, але на стінах старих житлових будинків поблизу замку можна побачити попереджувальні графіті

Старе місто є серцем мого рідного міста Луцька. А як архітектурний ансамбль вважається історико-культурним заповідником. Але, на превеликий жаль, таким вже не є…
Вчора я вибралася на прогулянку до мого місця сили, з візиткою Орінго і «чудом чудесним» (Patricia, щиро дякую Вам дякую за цей епітет) жабенятком Генріхом Тадеушем, котрий з’явився в мене завдяки конкурсу «Театр ляльок».

Запевне люди, котрі у своєму житті в якійсь спосіб стикалися з магічним впливом чи надприродними, непояснювальними явищами, набувають собі такий внутрішній «маячок», який реагує, якщо потрапляєш до місця з особливою енергетикою – місця сили. Мій «маячок» просто зашкалює в костелі, на замковій площі та біля замку.





Не можу описати відчуття, які вірують шкалою від гордості, пошани до милування, дивування, до болю та смутку, до безсилої образи за те, на що перетворюють Старе місто… Артерії-бруковані хідники до серця-замку та костелу закорковують тромби-автівки,

вид на величні споруди заставляють новопобудовані та недобудовані особняки можновладців, прилеглу територію за замковим пагорбом багаторічною коростою обліпив брудний базар. Не хочу перетворювати свою розповідь на соціальну статтю, але не можу не згадати про цей зворотний бік мого місця сили, який підточується іржею діяльності людей без коріння та історії. Спадає на думку фраза Семвелла Тарлі з «Гри престолів» щодо замірів Короля Ночі: «Якби я хотів знищити цей світ, я б почав з його пам’яті»…

За костелом, навпроти замку Любарта розташована колишня радянська в’язниця. Перед вступом нацистів 23 червня 1941 року за і поза її стінами, на місці пам’ятника, НКВС було розстріляно близько 4000 в’язнів-«ворогів народу», в більшості інтелігенції – лікарів, вчителів, інженерів, - котрі могли б теоретично співпрацювати з німцями.




Мій близький приятель, внук інженера, якому пощастило вижити, переповідав спогади своєї бабці про ці кошмарні події. Про те, коли вночі зняли конвой, сотні людей – родичів в’язнів та небайдужих містян – рили руками землю, що кипіла від крові, витягуючи загиблих, шукаючи живих…А сьогодні в приміщенні в’язниці розташоване кафе…А трохи далі – один з найдорожчих ресторанів – гастрогалерея «Корона Вітовта»…

Тішить лише, що запеклий юридичний холівар між активістами та руйнівниками точиться безперестанно.  Саме завдяки цьому ще не втулили новий торговельно-офісний центр за 20 метрів від костела.     


 

Втім, не подумайте, що старе місто – «старувка» Луцька – це лише кривава історія від ХІV до ХХ ст. , моторошні міські легенди та руїни. Від Замкової площі розбігаються затишні вулички, де  напівзруйновані житлові будинки є сусідами охайних євродомівок.


Одна з таких вуличок переходить в затишний скверик з золотодолоньковим каменем і кованим фантазійним хамелеоном.




Така собі сучасна (але доречна і гармонійна) латка на аурі старого міста, підточеній діями сучасників.



 

Зіллячко та кульбабки:)

Котики:) Багаааато

Обок дзвіниці костелу розташований вхід в таємничі підземелля Луцька. Моторошно, але прецікаво!

Старувка Луцька не обмежується Замком Любарта, костелом, хамелеоном та монастирськими спорудами. Дорога умовно розділяє старе місто на дві частини, і за дорогою є, зокрема, Лютеранська кірха та «Химерний будинок» Голованя. Але мені там енергетично некомфортно, особливо біля туристичної атракції «будинок з химерами».  

Коли мій синок з гордістю приніс куплену на кишенькові гроші книгу «Луцький Замок», я запитала його, навіщо, адже замок завжди тут, в рідному місті. На що отримала відповідь: «Чи ти не бачиш, як змінюється старе місто? Хай хоч на документальних фото в книжці для моїх-твоїх нащадків збережеться»…

І думаю я, дивлячись на величні вежі Замку Любарта, які пережили не одне людське покоління, що навіть якщо (гіпотетично) колись старе місто цілком втратить свій автентичний вигляд, історична пам’ять  та магія місця сили збережеться в цеглинах мурів. Й особлива енергетика відчуватиметься легким поколюванням, так, як і тепер,  коли прикладаєш долоні до каменів пам’яті.