З дитинства люблю чорно-білі фото. Є в них якась глибинна магія, не притаманна кольоровим. Коли я була маленькою, тато захоплювався фотографією. Я дуже любила розглядати його книжки по фотомистецтву, яких було чимало. Та найбільше мене захоплював чарівний процес створення фотокарток... За зачиненими дверима темної кімнати ставались справжні дива, на білому папері після певних чарівних ритуалів, з’являлись знайомі образи... це було казково... а я була маленьким помічником чарівника))) 

Я довго думала над конкурсним фото, навіть у якийсь момент вирішила не брати участі... А потім побачила телескоп... І зрозуміла, що зазирнути у зоряне небо так само магічно і чарівно, як у далекому дитинстві було зазирнути у темну кімнату, де стаються справжні дива))