День 7: КНИГА - ЦЕ СВІТ ВИДИМИЙ ЧЕРЕЗ ЛЮДИНУ!Для багатьох людей читання - найкращий спосіб відпочинку, воно розслаблює та заспокоює. Світ книг прекрасний і дивовижний, і, читаючи, ми занурюємося разом із персонажами в цей світ, переживаємо і співчуваємо, радіємо і захоплюємося. Для мене книги, як люди - вони діляться зі мною своїм життєвим досвідом, спонукають до чогось, вчать і допомагають розібратися в собі.
Тому, сьогодні, в останній день ведення блогу я хочу запропонувати всім читачам ідею, яка неодмінно вас зацікавить! Весна - пора нового, нових пробуджень і змін, зустрічей і пригод - чудова нагода познайомитися з новими книгами і їх персонажами!
Отож, я підготувала для вас невеличку підбірку книг з моєї скромної бібліотеки, які, на мою думку, цікаві та варті уваги:
Я, «Побєда» і Берлін – Кузьма Скрябін. 
Цю збірку прози мені нещодавно подарувала подруга на 8 березня. Спочатку я дуже обережно віднеслась до книги, чомусь не очікувала чогось особливого (хоча пісні Кузьми обожнюю. Мабуть, це такий стереотип в мене склався щодо ідеї «розпилення» творчості). Скажу вам трьома словами: я в захваті!!! Вона з перших сторінок «зайшла» на ура. Читайте цю збірку обов’язково! В книзі Кузьма розповідає про свою молодість, ті часи, коли купив на позичені гроші першу машину – «Побєду», яку сміливо можна було вже здати на металобрухт, яка не заводилася з першого разу, глохла коли їй заманеться, не їхала більше 40км/год і частенько приносила своєму власнику не зовсім приємні сюрпризи. Але цією машиною Кузьма з підприємливим другом вирушили зі Львова до Берліну, де дорогою їх чекає безліч випробувань і курйозних ситуацій)
Не можу не залишити тут хоч трішки тексту з книги:
Поляк підозріло подивився на Барда, який, ніби сьомий манекен, сидів у машині і не рухався.
– До конд єдзєцє? – запитав він голосом Адольфа Гітлера, який читав промову по радіо.
– До Берліна на фестіваль, – чистою польською відповів я. – Театр єднего актора, тен пан в окулярах єст акторем, манекіни – для сценографії, а я му помагам.
Поляк довго ходив навколо машини і простукував двері. Його не цікавили манекени, на яких Бард заробляв більше, ніж будь-який наркоділер з Бучача на коноплі. Він шукав наркоту і був переконаний, що вона в нас є. Але з дверей від постукування по них фонаріком крім кусків ржавчини не впало нічого подібного до кокаїну. Так він походив ще з хвилин десять і попросив відкрити капот. Коли я здійснив його просьбу, перед ним відкрилася паща, якій позавидував би амазонський алігатор. Туди міг попасти навіть кінь, і його б там довго шукали. Посвітивши на брудні маслянисті деталі, поляк просяк противним запахом спалених газів, і від його парфумів «Пані Ковальска» не залишилося навіть натяку.
– Єхаць, – крикнув він і, заложивши руки за спину, став збоку.
Я шепнув Барду, що треба вийти з машини і попхати, бо, дістаючи корбу на польській митниці, ми б заробили собі пожиттєву депортацію. Бард перший раз від Новоєврейська виліз з машини, поправив окуляри і разом зі мною почав пхати машину вбік виїзду.
Поляк, збаранівши від такої наглості, крикнув істеричним тоном:
– Пов’єдзялем – єхаць, а нє пхаць!
Ми з Бардом продовжували бігти і штовхати машину і робили б це навіть тоді, коли б польський митник почав стріляти нам у спину. Та оскільки пістолет був у нього хіба що в штанах, ми більше переживали за того, спереду, який відкривав шлагбаум. Він вирячив очі і спросоння не міг догнати, як йому вчинити. На нього неслася велика іржава махина і через кілька секунд могла змести його будку. А він зайняв би горде місце на капоті у вигляді фігурки оленя, який готується до стрибка.
– Отвєрай! – крикнув йому я, заскакуючи на ходу в кабіну і напомацки шукаючи ту кнопку, без якої наша пробіжка увінчалася б депортацією.
Він скажено дивився то на мене, то на «Побєду», то на начальника, який кричав йому щось іззаду. Любов до життя перемогла – він підняв шлагбаум і відскочив убік. Ми пронеслися повз нього на швидкості сорока кілометрів на годину, крило якраз почало відбивати свій зловісний ритм. Бард ніяк не міг заскочити, він засидів ногу, і вона теліпалася, як частина чужого організму, прив’язана до нього. Він повис на дверях і не міг перехилитися, щоб упасти на диван і закрити їх. Я натиснув кнопку, врубав передачу, машина сіпнулася, завелася, і Бард влетів у кабіну, поправляючи окуляри.
– Я фіґєю, – вирвалося в нього.
«Хранитель секретов Борджиа» - Хорхе Молист. 
Книга про родину Борджиа (Чезаре, Хуана, Лукрецію) і інших відомих постатей того часу – Ніколло Макіавеллі, Гонсало де Кордову, Саванароллу. Описується час, коли в світі поширюється чума і люди масово помирають в муках, ніхто нічого не може зробити і зарадити цьому, а ще в Європі поширені масові інквізиції, людей без суду та слідства безпощадно спалюють на вогнищах. Особисто я дуже люблю такі історичні книги, тому рекомендую і вам! Сподіваюсь, що сподобається)
«Дочка Медічі» - Софі Періно.
Ще одна книга історичного характеру про дочку Катерини Медічі – Маргариту де Валуа. Книга читається залпом, дуже легко, сюжет насичений, хоча можна сказати незамислуватий, дещо передбачуваний. Але іноді хочеться почитати щось таке «легеньке», про любовні інтрижки при королівському дворі, плітки і заговори. В основі книги лежить любовна лінія, тому всім романтикам повинно бути цікаво).
«Между ангелом и ведьмой. Генрих VIII и его шесть жен» - Маргарет Джордж. 
Ще одна історична книга, яку я особливо ціную. В книзі йдеться про відомого правителя Англії Генріха VIII, який пам’ятається нам зі сторінок історії як тиран і реформатор, вбивця багатьох людей. Але в цій книзі Генріха авторка висвітлила з іншої сторони – тут він м’який і вразливий, невпевнений в собі. Також цікаво читати про його любовні романи і інтрижки з придворними дамами, описуються шість жінок, до яких він був прихильний. Цікавий факт, що двох з них він особисто наказав стратити – Анну Болейн і Катерину Говард. Насправді йому не щастило з жінками: Катерина Арагонська не змогла народити йому сина і він її не кохав; Анна Болейн виявилася зрадницею; Джейн Сеймур народила йому сина, але померла після пологів; Анна Клевська уявлялась йому красунею, а коли він побачив її «вживу», то розривати заручини було пізно, з нею в нього нічого не вийшло; Катерина Говард також його зраджувала з іншим чоловіком; і лише остання дружина Катерина Парр стала йому вірним товаришем, хоча не коханням всього життя. Отакі любовні історії були в Генріха, якщо дуже коротко) Мені дуже захоплююче було читати цю книгу і більше дізнаватися про головних героїв і видатних постатей того часу.
Цикл книжок «Цвинтар забутих книжок» Карлоса Руїса Сафона: «Тінь вітру», «Гра янгола», «В’язень неба», «Лабіринт духів».
Мені найбільше сподобалися останні дві книги. Ці книги можна читати не по порядку, кожна з них описує якісь «свої» доволі містичні події, але вони перегукуються у всіх 4-х книжках. Цикл романів вартий уваги та прочитання, адже чим далі ви будете читати, тим містичніші відкриття будуть перед вами поставати і затягувати вас все глибше в цей коловорот містики і пригод. Одним словом – рекомендую!
«Найкоротша історія часу» - Стівен Гокінг і Леонард Млодінов. 
Коли в Орінго була в новинах стаття про наукові книги, які доступно написані і легко читаються, то я почала активно шукати те, що мені хотілося б дізнатися і приємно читати. Вибір був на користь загадок Всесвіту, чорних дір, мандрівок у часі і т.д. Книга Гокінга і його співавтора написана зрозуміло, чітко, логічно, але я б не сказала, що її дуже легко буде читати пересічному читачеві. Оскільки я за освітою хімік, то достатньо володію знаннями про атоми, кванти, кварки, фотони, хвилі і резонанси, але пересічним людям книга може бути дещо складнуватою саме через велику кількість наукових термінів і базових понять. Але загалом книга дуже пізнавальна і однозначно захоплююча!
«Багряна королева», «Скляний меч» та «Клітка короля» - Вікторія Авеярд.
Дуже динамічні і захоплюючі книги, багато непередбачуваних моментів. В основі книг авторка поклала новостворений нею світ, де люди поділені на дві групи – «срібні», в венах яких тече срібна кров і вони є володарями світу та «багряні», в яких кров червона і вони прості люди, якими керують «срібні». «Срібні» мають суперсили – можуть володіти вогнем, вітром, водою, читати думки, телепортуватися іт.д. Кожен з них наділений певним одним видом дару. Взагалі я не прихильник жанру фентезі, але ці книги «зайшли» відразу. Не хочу розписувати тут сюжет, бо це трохи довго і ще тоді не буде інтриги, тому запрошую всіх бажаючих ближче познайомитися з циклом книг про Мару Барров – головну героїню, яка з простої багряної дівчинки вже на сторінках першої книги дуже кардинально зміниться.
«Белое на черном» - Рубен Давид Гонсалес Гальего.
Книгу вперше прочитала минулого року і тепер рекомендую її всім друзям. Автор пише автобіографічу історію «радощів» про те, як він, народжений з вадами рук і ніг, перебував у дитбудинках та інтернатах СРСР. Просто серце рветься від прочитаного…
Всім дякую, що читали мій міні-бложик! Дуже сподіваюся, що ідеї, про які я в ньому писала ви використаєте на повну і весна стане ще незабутнішою і чарівною у вашому житті!!!
Дякую за Ваші інформативні пости з чудовими ілюстраціями! 
