Облишу в стороні «Записки українського самашедшого», про які Олена Маслова розповідала на початку нашого шаленого лютого – сподіваюся, ви відчули це захоплення і вже дочитуєте Ліну Костенко. Отож, невеличка підбірка літератури для тих, хто не хоче так швидко розлучатися з трі-і-ішечки божевільним героєм.

Розпочну з майже класики – «Таємнича історія Біллі Міллігана» Деніела Кіза стала бестселером одразу після публікації. Історія Біллі, що має сумнівне щастя прокинутися в тюремній кімнаті й з’ясувати, що він звинувачується у злочинах, які не скоював, тримає у напрузі не гірше гостросюжетного детективу. Поступово з’ясується, що у тілі Біллі живе понад 20 особистостей – і в кожного є свої думки щодо того, як прожити це життя.
 
Здавалося б, такого не може бути, але людина з діагнозом «множинна особистість», Вільям Стенлі Мілліґан, дійсно існувала. Деніел Кіз лише дав нам можливість поглянути на світ очами такої людини – відчуття моторошне, але змушує багато про що замислитися.

До речі, саме Деніел Кіз створив ще один не менш культовий роман «Квіти для Елджернона», що дозволяє нам поглянути на світ очима нестандартної людини та поміркувати про важливість не тільки стандартного, а й емоціонального інтелекту.

Щоб зрозуміти та достовірно описати інший тип мислення, потрібно бути справді генієм. Втім, не менше сил знадобиться на те, щоб по крихтам зібрати історію власної хвороби й розповісти про неї на широкий загал. Саме це зробила Сюзанна Кахалан, авторка автобіографічної книги «Розум у вогні. Місяць мого божевілля». В ній вона детально описує, як її життя, життя молодої успішної журналістки й співробітниці The New York Post, різко змінилося після того, як в її квартирі почали дихати ... стіни. Постійна тривога, примарні мурахи, головний біль та безсоння – після цього набору симптомів Сюзанна опинилася у психіатричній лікарні. Здавалося б, куди вже гірше, але як виявилося, Сюзанна «виграла» рідкісне аутоімунне захворювання, що на сьогодні діагностовано тільки у 217 людей.  Отож їй довелося пройти через купу лікарень та спеціалістів, щоб отримати вірний діагноз та лікування.

Героїні пощастило: вона змогла відновитися й повернутися до журналістики. Її редактор запропонував написати книгу про власний досвід. І Сюзанна зробила грандіозне дослідження, прочитала купу медичних звітів, передивилася відеозаписи з власної палати, розпитала знайомих, рідних та лікарів про власну поведінку під час хвороби… В результаті на світ з’явилася надихаюча книга, що дає надію: зцілення можливе, варто тільки не здаватися. Втім, замислитися над тим, де ж проходить межа нормальності та ненормальності, під час читання також доведеться. А якщо такий жанр вам сподобається, раджу звернутися ще й до творів Арнхільд Лаувенг – норвежки, що в 17 років потрапила до лікарні з діагнозом шизофренія, лікувалася понад десять років, але змогла не тільки подалати хворобу, а й стати практикуючим клінічним психологом. Про свій шлях вона розповідає у романах «Марна, як троянда» та «Завтра я завжди бувала левом».

Божевілля – тема не тільки важка, але й спекулятивна. Як легко перестати сприймати людину всерйоз чи почати нею маніпулювати, видаючи за божевільну, яскраво показує нам роман Дарини Гнатко «Лора. Історія одного божевілля». Усе починається як затишна родинна сага: красуня Лора з заможної родини фабриканта, кохання, розмірене життя дореволюційного Кременчука. Здавалося б, класичний початок для необтяжливої любовної прози, аж раптом в родині відбувається трагедія. І тепер молодій пані Лорі доведеться сумніватися у тому, хто ж все-таки збожеволів: вона чи навколишній світ?

Написана легкою й яскравою мовою, чудово видана КСД, книга змусить і похвилюватися, й здивуватися несподіваним сюжетним звивам. Отож, якщо ви шукали, що почитати цієї п’ятниці, щиро раджу.

А які божевільні зі світової та української літератур згадуються вам?

Ольга Орінго