І потечуть слова, ніби вода... Як багато усього намішано навколо постаті Григорія Сковороди і як складно знайти ті слова, що можуть пояснити народження нової каблучки «Нерівна рівність». 

Цікавість до постаті Сковороди колись в мене була неглибокою. Так, трохи знайома з його біографію, знала вірші та прочитала «Байки Харківські» українською, бо випадково придбала цю гарну книгу видавництва «Terra Incognita» (і вона стала першою з десятків книжок постійно зростаючої сковородинівської колекції), але це були загальні знання, які не торкалися душі. Ну жив-був такий філософ з цікавою біографією, ну дещо залишив по собі, ну деякі люди ним захоплювалися і писали книжки, і будь-яка культурна людина повинна знати про нього, але яке відношення Сковорода міг мати до моїх поглядів та до сучасного світу? 

Та якщо ходиш по світу з широко розплющеними очима, життя вирішує на свій власний розсуд, якою стежкою тебе повести та в які хащі жбурнути. Обабіч мого заплутаного шляху усе частіше з’являлися натяки та вказівники на швидку зустріч з думками Григорія Савича. 

Харків’янам з ним зустрітися не складно, легше ніж будь-кому, варто лише зрозуміти, що поруч є місця, де Григорій Сковорода точно щодня проходив, що й досі є деякі дерева, які пам’ятають його, і що Слобожанщина була його улюбленим місцем на Землі. 

Трохи вже писала про важливу роль Григорія Савича у розвитку Харкова та української культури у прем’єрному дописі до «Молитви за Харків». От пригадайте, друзі, коли і як ви уперше помітили Сковороду в своєму житті? Чи може він поки що до вас не завітав? Не нав’язую це знайомство, бо як не ваш він — розчаруєтеся, а як ваш… Ой, ну тоді не заздрю, бо захоплює це тонке мереживо так, що відірватися неможливо, а порадитися про сприйняття особливо й ні з ким — у кожного свій малюнок мережива і свій Григорій Савич. В мене він чомусь наполегливий та чіпляючий за душу.

Минулого року одночасно з підвісом «Молитва за Харків» за найвідомішим малюнком Григорія Савича була намальована каблучка. Символ з малюнка усі постійно бачать і звикли до повного стирання сприйняття, мене ж він бентежив своєю загадковістю та вимагав негайно щось зробити. 

Так, мене випробував на міцність самий відомий божественний фонтан, над яким написано «Нерівна всім рівність», і зображення якого хтось із Нацбанку (або вище) здогадався упхнути разом з портретом Сковороди на банкноту в п’ятсот гривень. Про цю купюру навіть говорили з конспірологічним придиханням, бо від початку у 2006 році та до 2015 року там був ще один цікавий елемент дизайну —  піфагорів трикутник з оком, який стурбовані громадяни трактували, як масонський знак. Ой, дуже мені хочеться побалакати про створення гривні та про різні випадкові й невипадкові курйози, але тоді ми знову підемо геть від Сковороди, бо мені здається, що на грошах йому робити нічого… Хоч з масонським трикутником, хоч без — світ таким чином знову спробував його спіймати, вколотив в дорогий папір з усіма ступенями захисту та примусив дивитися надрукованими очима, що роблять його духовні нащадки з тими грошима. Отже, про гроші та мистецтво їх вигадувати буде трохи згодом. 

З обнадійливого можу тільки повідомити, що насправді ніхто не знає, як саме виглядав Григорій Сковорода — немає його жодного підтвердженого прижиттєвого портрету.  Нібито незадовго до смерті філософа місцевий художник Лук’янов створив з нього портрет, та наразі невідомо, де перебуває цей портрет і чи вдалося художнику хоча б трохи відтворити риси філософа. Чому я це вважаю обнадійливим? А якщо намальовано вигаданого персонажа, то й не муляють душу вічного мандрівника наші заплутані товарно-грошові відносини. 

Але є фонтан… І фонтан точно створено Григорієм Савичем для того, щоб якомога краще донести до свого читача своє бачення світу. Спробую розповісти, що побачила я. 

Повна оригінальна цитата навколо фонтану з рукопису «РАЗГОВОР, НАЗЫВАЕМЫЙ АЛФАВИТ, ИЛИ БУКВАРЬ МИРА» звучить так:  «…Бог богатому подобен фонтану, наполняющему различные сосуды по их вмЂстности. Над фонтаном надпись сія: «Неравное всЂм равенство». Льются из разных трубок разные токи в разные сосуды, вкруг фонтана стоящіе. Меншій сосуд менЂе имЂет, но в том равен есть большему, что равно есть полный…»

Уявляю широку долину, оточену високими горами, а посередині — потужне джерело з чистою живою водою. З усіх боків до джерела, яке здіймається у небо фонтаном, зі своїм посудом йдуть люди, йдуть тисячі років, йдуть вдень і вночі, але води не стає менше, головне — вірно обрати своє місце для набирання. Літровій баночці вистачить тоненького струмочка, кришталевій вазі підходить струмочок побагатше, а для діжки на колесах треба шукати тиск гідранта. 

Живої води, що людина там набирає, може вистачити на довгий час, а може й лише на мить. Це необхідна енергія на корисні справи, на отримання знання, на звичайний життєвий шлях та на надзвичайні здобутки. Міри тут немає, плати — теж, кожен наповнює свою чашу по вінця, і стільки разів, скільки душа бажає. Що це за вода така і чому люди заради неї повзуть через гори? З одного й того ж самого джерела у сосуди ллється віра й божа благодать, знання й допитливість, натхнення й завзятість, краса й майстерність… І чим обернеться та вода залежить лише від сосуду, який принесли для наповнення, від людини.

Чому ж рівність тоді нерівна, якщо кожен може наповнюватися повністю? На жаль, ми звикли міряти не за повноцінністю та наповненістю, а за розмірами. За стандартами суспільства завжди краще мати більше, і чим більше — тим краще, тому велика діжка з благодаттю (можливостями, статками тощо) ніколи не зрівняється з глечиком. 

В ідеальному ж світі Григорія Сковороди картина інша: кожна людина має нести ту повну чашу життєвих сил, яку вона може охопити. В його світі звичайні люди, які просто живуть повним та чесним життям в гармонії з собою і світом повністю рівні надзвичайно потужним особистостям, які народжуються одна на мільйон. 

За думкою філософа людина може бути щасливою тоді, коли обере роботу, що відповідає її покликанню – споріднену працю. Щоб знайти працю собі до душі, потрібно пізнати себе й природу, бо тільки тоді стане ясно, що обирати, аби бути щасливим. І щастя, звісно, полягає не в постійній гонитві за чинами, багатством і розкішшю, а у пізнанні та постійному вдосконаленні природних здібностей. 

«Бог зробив потрібне неважким, а важке — непотрібним. Немає нічого солодшого для людини й нічого потрібнішого, як щастя. Щастя ж у серці, серце в любові, любов — у Законі Вічного. Якби щастя залежало від місця, часу й від плоті, то ми б його ніколи не знайшли. Щастя, як повітря і сонце, даються людині даром. Щастя близько — воно в серці і в душі твоїй» (Вступні двері до християнської добронравності, 1768-1780 р.)

Світ Григорія Сковороди був створений з біблейських образів, він дуже любив і поважав цю книгу. Виокремити з його філософії слово Боже, щоб зробити її більш широковживаною (до рівня глобального цитування Конфуція) — неможливо й недоцільно, тому що головні несучі конструкції збудовані на цьому вічному й надійному фундаменті. Та одночасно з цим усі думки Григорія Савича легко вкладаються у сучасну світську картину демократичного суспільства, хоча їм вже сотні років. 

Тепер, після читань і роздумів, мені чутно відгукуються його слова та справи:

- йти по життю чесно, за вірою і голосом совісті;

- не тягнути собі більше, аніж потрібно; 

- працювати розумом, тілом й душею весь час, не зупинятися;

- бути дослідником і бачити красу навколо.

Усе це споріднений шлях. І він зовсім неважкий, коли зрозумієш — у тому джерелі фонтаном ллється справжнісіньке щастя, а тримають його чаші наших зобов’язань. 

Так, рівність не може бути рівною за всіма параметрами, вона дійсно нерівна за можливостями та ємністю людини, за талантами й силами, але щастя можливого пізнання та прийняття врівноважує усіх людей, які можуть наочно побачити прекрасний фонтан життя. 

Каблучка «Нерівна рівність» — маленьке срібне послання людині, яка вже побачила свою природу чи поки ще шукає. Не має значення вік, релігія, стать та статки — цей амулет тішитиме тих, хто знає смак і безумовність щастя. 

З любов’ю, Олена Маслова 

P.S. Текст прем’єри переписувався місяць, об’єм варіювався від довжелезної історії до коротенької замітки. Наразі зупинила цей нескінченний процес покращень, бо дуже хочу показати каблучку, а за кулісами залишаю на потім: 

- довгі роздуми про те, як бажання набрати більше благодаті з фонтану руйнує наш світ, а також звідки те бажання береться і що з цим можна вдіяти;

- історію створення дизайну та моделі каблучки (чому вона саме така); 

- нарис про символізм українського бароко; 

- есе про те, як Сковорода трансформував отримані знання;

- плани, що хочу розповісти ще в сріблі про Григорія Савича… і багато іншого, чим живу. 

Показувати буду потроху, при слушній нагоді, щоб не перевантажувати ефір та давати подіям відбуватися природньо. 

А що ви побачили у цій каблучці, друзі?