Досвід створення спільної антиутопії виявився надзвичайно захопливим — правління Ородуче не залишило байдужим не лише мене і з зародку оповідання утворилися шість цікавих гілок.

Умова була досить складна: продовжити історію та зануритися у світ, де внаслідок революційних переворотів до влади прийшов злобний довбограй Ородуче і золоті прикраси стали обов’язковими.

В одній новоствореній європейській країні (наприклад, припустимо, що від Італії відділився регіон П’ємонт) внаслідок низки революційних переворотів до влади прийшла істота, яка мала багато ювелірних заводів. Десь за десять років ця істота змогла перетворитися в золотого правителя,  сформувати не лише тоталітарний режим з розвиненими службами безпеки, а й сталий фон постійної необхідності присутності золота на тілі людини.

Закритість країни та відсутність власної валюти змусила вигадувати новий формат розрахунків. І тоді валютою стали вироби з заводів Вічно Сяючого Незрівнянного Геніального Ородуче. Володіти золотом тепер могла тільки держава в особі Дуче, але за людьми залишили право носити на собі будь-яку кількість прикрас (не залишаючи нічого вдома й не ховаючи), і саме кількість золота на людині тепер показувала її цінність для режиму та пристойність. До традиційних сережок – каблучок – підвісів додалися пояси, пряжки, ґудзики і навіть шоломи.

Щотижня з палацу правителя розносили по вулицям актуальний курс золота до їжі та послуг. За підробки чи зневагу до золота ввели смертну кару, золотом тепер клялися і йому ж поклонялися. А якщо хтось втрачав усе своє золото і не міг знову здобути, то…

Скажу чесно, друзі, моя версія була більш моторошною, тому я зраділа, що межі антиутопії були розсунуті до фантастики, фентезі та навіть магічного реалізму. 

 Тетяна Володимирівна (Mikurianka):

Персні носили вже не на пальцях, а нанизаними на мотузку, на шиї як намиста, знімаючи для обміну. Але Дуче і цього було мало, він видав указ щоб всі діти ходили в школу з золотими ручками. Це і стало крапкою в його правлінні, що іронічно, бо ручки його фабрики крапок ставити не могли – вони були золоті але не писали…

 Олена Володимирівна (olenabuglova)

За новими протоколами лікування при будь-якій хворобі в першу чергу лікарі мали призначати носіння золота. Решта ліків було оголошено "речовинами з недоведеною ефективністю". Пацієнти готові були переплачувати за справжні ліки на чорному ринку фармпрепаратів, проте дефіцит ліків продовжував зростати. Смертність від хвороб збільшилась неймовірно, при цьому статистика брехливо стведжувала протилежне. Так тривати більше не могло. Перші осередки спротиву створили батьки, які більше не могли безпомічно спостерігати за стражданнями дітей...

 Марина Павлівна (Cleona):

А якщо хтось втрачав усе своє золото і не міг знову здобути, то його відправляли у золотонамивні табори. … Згодом орогархи, поплічники Ородуче, вирішили трохи поступитися і дозволили використовувати інший метал -  срібло, щоб добитися відмінності у якості порівняно з золотом. …Минали роки, економіка занепадала - неможливо стало купити кіло картоплі навіть за злиток золота. Реально золотими виявилися руки, які сіяли і збирали врожаї, а срібними - серця, які ділили з іншими всі гноблення і приниження. Підстаркуватий Ородуче намагався щось реформувати, але все його золото не купило йому здоровʼя і добробут на тій новоутвореній землі. У країні почалися бунти, і для того, щоб привести все до ладу, став потрібний вже зовсім інший метал...

 Еліна Альбертівна (Lina2018):

… Звичайний буханець хліба коштував десять кілограмів золота. Ородуче спробував виправити ситуацію і почав купувати усе необхідне за кордоном. Розплачувався, звісно, золотом. От тільки цінність золота продовжувала знижуватись. Закордонні імпортери постійно підвищували ціни на товари, а ювелірні підприємства все менше виготовляли прикрас, тому що працювати там вже було нікому. Ніхто не бажав їхати у цю країну. Дішло до того, що Ородуче був змушений особисто переплавити власні золоті трон і корону. За кілька років у країні не залишилося ні однієї золотої прикраси. Оростократія збідніла, у палаці дуче гуляв вітер. Вікна не зачинялися, тому що усі золоті ручки були давно відкручені і продані. Так безславно скінчилася золота ера Ородуче, але не історія цієї країни, адже на Скрижалях Завіту були записані слова про зовсім інше майбутнє...

 Юлія Анатоліївна (Julia777)

Країна Ородуче була маленькою, без контактів з іншими країнами не мала доступу до інших ринків і не бачила нових технологій, майже всі вчені люди поспішили покинути країну... Народ поступово деградував, економіка не розвивалась, роботи на всіх не вистачало, тому кількість рабів у копальнях збільшувалась. Але раптом кілька років поспіль земля перестала родити, природа насилала то суховії, то землетруси, кількість продуктів харчування зменшувалась, а ціни на неї росли. 

Ціна золота в країні впала, люди вимагали їжі і змін. І коли загони грабіжників, раби з копалень і силовики країни об"єднались (бо ж всі хотіли просто вижити), вони пішли і знесли Ородуче. Його повісили на центральній площі. Потім найактивніші утворили Тимчасову раду і проголосили конфіскацію залишків золота по всій країні і націоналізацію копалень Ородуче...

 Ольга Олександрівна (Оля-Орінго)

…його хутенько забирали у армію Ородуче: будь-яке золоте родовище рано чи пізно вичерпається. Але є вихід – перевірити, чим багаті сусіди. Звісно ж, кордони між країнами священні. 

Але Ородуче і тут хутенько викрутився, видавши закон про необхідність захисту золота від не розуміючих його справжньої цінності людей. Тільки після видобутку спеціально навченими копалями держави та сертифікованого лиття золото набувало притаманного йому дорогоцінного блиску й мало право перетворюватися на прикраси для продажу. Армія зростала, території з золотими рудниками збільшувалися, Ородуче потирав долоні, розглядаючи на карті наступну ціль для наступу.

Кожна з цих гілок історій могла б вилитися в окремий антиутопічний роман... Першопочаткова ж версія розвитку подій була такою:

...А якщо хтось втрачав усе своє золото і не міг знову здобути, то ставав золотом сам. 

Відомо, що в людському організмі міститься близько 0,01 г золота, майже 50 % якого сконцентровано в кістках. 0,01 г звучить небагато, але золота руда у Ородуче була бідна й містила менше 1 граму золота на тонну, отож афінувати людей було значно дешевше. Криваве золото ширилося країною, диктатор багатів, а посвячені у таємницю видобутку мовчали, аби самим разом з родиною не перетворитися на блискучі прикраси.

Та таємницю важко втримати надовго. Мабуть, щось у самому шляхетному металі пручалося такому розвитку подій, і моторошна історія заводів Вічно Сяючого Незрівнянного Геніального Ородуче була розкрита. Сприяли цьому в першу чергу старі ювеліри: завдяки своєму досвіду та майстерності вони здогадалися, звідки з'являється золото, і вирішили вигравіювати його історію на зворотній стороні деяких прикрас. Так злочин викрив сам себе – і у країні спалахнули повстання, золота імперія Ородуче розвалилася. Втім, хтозна, чи була вона останньою, адже ідея того, що людина – це не просто людина, а розхідний матеріал; ідея, на якій і тримаються антиутопії, дуже спокуслива...

Щоб не захмарювати суботній день, перейдемо до приємної частини нашої антиутопічної активності. Завдання цього разу було незвичне, отож і подарунок буде особливим...

Запрошую Тетяну Володимирівну, Олену Володимирівну, Марину Павлівну, Еліну Альбертівну та Юлію Анатоліївну долучитися до діяльності срібномрійного міні-журі: разом зі мною та Олею утворимо маленьку творчу сімку та поспілкуємося. Це відбуватиметься наступним чином: після завершення прийому ескізів я запропоную на вибір декілька з них, які мені сподобаються, і ми проведемо спільне обговорення у Zoom, попередньо узгодивши зручний для усіх час. Якщо ж такий формат виявиться незручним, зробимо окреме опитування й поєднаємо відповіді. З цього може вийти щось дуже цікаве 

Дякую, що ділитеся своєю творчою енергією з Орінго!

О.М.