Естетика буденності у віршах неймовірно ніжної поетеси.

І знову час зазирнути до Літературної вітальні, де сьогодні я знайомлю вас із Іриною Жиленко, ще однією перлиною української літератури. Її вірші сповнені світла й любові до кожного дня свого життя. Ця проста й мудра жінка створила власний світ, де кожна річ - це символ, і кожен символ - лише річ, і більше нічого. Щиро раджу завітати на форум і насолодитися її творчістю!

***

Червоні  черепиці,  оранжеві  коти.  
А  я  біжу  по  східцях,  од  сонця  золотих.  
Я  трішечки  дитина.  А  трішечки  вже  й  ні.  
Горошок  синій-синій  збігає  по  стіні.

Горять  у  сонці  оси.  Червоні  черепиці.  
Я  трішечки  доросла.  І  помідори  в  сітці.  
По  східцях,  як  по  гамі,  осяяна,  смутна,  —  
я  трішки-трішки  мама  і  трішечки  жона.

Горошок  синій-синій.  Палаючий  паркет.  
В  дзеркальнім  магазині  —  вродливий  манекен.  
А  в  самокатів  синіх  —  малинові  колеса.  
Я  трішечки  красива  і  трішки  поетеса.

Містечко  хворе  морем.  І  маки  біля  ніг.  
І...  двадцять,  тридцять,  сорок,  і  п’ятдесят  —  і  сніг...
По  східцях  (чи  зберуся?)  веду  гулять  онучку.  
Я  трішечки  бабуся  —  з  онучкою  за  ручку.

Червоні  черепиці.  М’яча  дзвінкий  стрибок.  
Горять  у  сонці  спиці  і  котиться  клубок.  
Я  трішки-трішки  сива.  Заплакати  б  мені.  
Горошок  синій-синій  збігає  по  стіні.

І  сімдесят,  і  далі...  І  ще,  і  ще  —  і  все!  
Хтось  тяжко  заридає.  Хтось  квіти  принесе.  
По  східцях,  як  по  гамі,  донизу  —  о  печаль!  
І  плаче  донька-мама  і  донька-онуча.

Червоні  черепиці  на  пагорбах  горять.
Мені  ж  ласкаво  спиться...  Кому  там  докорять?
Це  так  було  красиво  —  збігать
по  сходах
вниз!  
Горошок  синій-синій,  і  повні  очі  сліз...

Каблучка "Формула 04" з камінням Swarovski

Анастасія Орінго