…якщо в'їжджати в Запоріжжя на машині – маленькій біленькій машині з дідусем за кермом – міста одразу не осягнеш оком.

Спочатку потягнеться величезний ринок уздовж траси, на якому торгують буквально усім: автодеталями, яскравими кастрюлями, кавунами, помідорами, огірками та черешнею, а ще – найсмачнішими в світі пиріжками з картоплею. Зупинимося тут на хвилиночку і, смакуючи пухким тістом, будемо вдивлятися в сіро-зелені райони, які зміняють один одного. Пролинуть корпуси запорізького медичного університету – і дідусь з бабусею в сотий раз розкажуть, як вони саме тут навчалися та познайомилися. А потім – спалах перед очима – сірий колір замінюється синім, бірюзовим, зеленим, сталевим…

Дніпро.

Шепіт Дніпра чутно в крові кожного, хто хоча б раз його побачив. Чую його і я, мову величезної ріки, нездоланної стихії, чую – і знову дивлюся очима маленької дівчинки. Біла машина поволі заїзджає на дніпрогеську водозливну греблю, зупиняється. Дідусь, який спеціально привіз мене, щоб показати місто, де людині вдалося приборкати стихію, де потоки змішуються і трансформуються, а вода перетворюється на чисту енергію, відчиняє двері машини. Поволі, ніби магічним чином, підіймаються шлюзи, змінюється рівень води, а стрічка ДніпроГЕСу, що опоясує Дніпро, ніби дзвенить під ногами, наповнюючи тебе щирим захопленням.

Потім в мене буде ще чимало днів в Запоріжжі – місті, в якому жили, навчались та працювали мої рідні. Буде и бугриста теплота того самого сімсотрічного дубу під долонями, і нестерпна синь травневого неба над Хортицею, і відчуття прадавнього степу, коли доторкаєшься до кам’яної баби і уявляєш, як тут поступово змінювалися культури й народи: скіфи, гуни, хозари, русичі, запорожці… Будуть обриси міста з телевежі, на якій працювали знайомі, плескіт Дніпра під ногами (порскають з-під ніг маленькі рибки) та гомін запорізького вокзалу, що зустрічає та проводжає з рівною доброзичливістю. Буде усе, але те диво з дитинства – гребля Дніпрогесу, що опоясала величну ріку немов каблучка, – назавжди викарбується в серці.

Тож не диво, що, побачивши ескіз каблучки «Запоріжжя. Мости», який вигинався якраз тією самою греблею, я захоплено зітхнула. Вміння вгадати, вловити щось особисте в кожному місті не зрадило Орінго й цього разу. Можливо, це і не диво: Дніпрогес та мости Преображенського, що обіймають Дніпро, поєднуючи між собою частини Запоріжжя, мають ту саму кільцегенічність. Але все-таки вірити в особливу (та особисту) магію Орінго приємніше – і в серці справді щось тоненько бринить.

Тож і питань, хто саме буде демонструвати нову каблучку орінгівцям, не поставало. Запрошую вас на екскурсію до Запоріжжя!

Перший ескіз народився за кілька хвилин. Щоправда, потім тривала довга й кропітка робота над моделюванням - майже як будівництво справжньої ДніпроГЕС, тільки в Орінго його моделювали з воску! Фінальна детальність вражає: у мостів можна розглянути кожну опору, у листя - кожну прожилку, а темна оксидована вода, яку стримує гребля, здається от-от хлине назовні.

Основний символ на каблучці – власне ДніпроГЕС, потужний символ прогресу і монументальне творіння людських рук і розуму. Історія його будівлі - це історія перемоги людського розуму над стихією, над хаосом і навіть над руйнуваннями, які спричинила сама людина: під час Другої Світової війни електростанцію двічі підривали, спочатку радянські чекісти, потім німецькі окупанти. І все ж вона вистояла, і тепер їй абсолютно точно не страшні жодні загрози. Цю незламність та непохитність добре вдалося передати в сріблі: каблучка виглядає надійно і обіцяє допомогти впоратися з будь-якими проблемами.

ДніпроГЕС – впізнавана та кільцегінічна споруда, без якої важко уявити Запоріжжя. Втім вкласти усі пласти цього міста в один символ важко, тож на ескіз просилося чимало фрагментів знакових споруд та спогадів. Так гребля продовжилася мостами Преображенського: двоярусна споруда, дотепна знахідка інженера, безперечний і впізнаваний символ Запоріжжя. Верхній ярус призначений для поїздів, нижній - для автомобілів і пішоходів: незвичайне рішення, особливо для свого часу! Витончені, повітряні й водночас практичні, мости Преображенського готові обійняти ваш пальчик та поєднувати серце з улюбленим містом. 

А потім на каблучку спланували дубові листи… Цей листок впустив семисотрічний Запорізький Дуб, ще один символ міста, жива пам'ять про колись густі дубові гаї на берегах Дніпра та місце сили, щільно закутане в кокон історій, легенд і міських міфів. Якщо дослухатися до них, то цей дуб бачив чимало: начебто саме під ним Шевченко вперше публічно прочитав "Катерину", отаман Сірко написав лист турецькому султанові, а Гітлер намагався вивезти дуб до Берліна!  Обіцяю обов’язково якось розповісти про дубові гаї на Хортиці детальніше, щоб наразі не перетворювати прем’єру у багатотомник історії запорізької.

Ось так з деталей та символів і склалося срібне Запоріжжя - потужний символ давнини, свободи та непохитності українського духу. Запоріжжя, по якому сьогодні, поки писалася ця прем’єра, знову вдарили російські ракети, та яке стоїть, вростаючи в землю та воду ДніпроГЕСом.

І бринить незрима, але реальна лінія зв’язку: ДніпроГЕС – Держпром – Київський вокзал – Одеський театр – особливі центри наших рідних міст тримають оборону, акумулюють енергію і обіцяють: ми ніколи не втратимо ні любові, ні пам’яті.

Ольга Орінго