Хочу розказати вам, друзі, про події останніх днів та деякі висновки з них. 

Коли я два дні тому попрохала про підтримку Орінго, це був своєрідний «стрибок віри». Зібрати за такий стислий період шалену купу грошей на податки (єдиний та усі зарплатні), не маючи ніяких козирів у рукаві? Це виглядало повністю нереально. До того ж клятий термінал Приватбанку зіжрав мою останню заначку, яка мала піти на часткове вирішення проблем (так, я саме та підприємниця, яка носить гроші на роботу, а не навпаки). Була у відчаї, тому довелося заплющувати очі та стрибати, тобто писати правду і сподіватися, що мене зрозуміють правильно. 

Вважаю, що не можна скаржитися на життя чи розповідати про проблеми, якщо не видно сценарію порятунку. Сценарій був простий — продати те, що вже зроблене. Але до підсумків цього дивовижного тижня хочу спочатку трохи пояснити, чому ювелірний бізнес може виявитися настільки збитковим. Нам в мінус зіграли деякі специфічні фактори...

Масштаби: ми дійсно дуже маленькі. Зараз працює стільки майстрів, скільки було двадцять років тому, коли ми тільки починали робити прикраси. Гучна назва «ювелірний дім» означає лише майстерню повного циклу, де прикраси народжуються і звідки до вас їдуть, а не велич або можливості. Наразі фізично не вийде, наприклад, зробити більшу кількість та поставити меншу ціну, щоб зачепити ширшу аудиторію. І немає можливості робити багато нових колекцій, як раніше, щоб спокушати досвідчених колекціонерів… Без великих запасів немає шансів переживати великі скрути. 

Розташування: усі знають, що ми працюємо у Харкові, але я давно не нагадувала про те, що будинок не наш, а орендований. Знижки на оренду в нас закінчилися восени 2022 року. Також ми маємо електричне опалення, яке взимку вартість оренди подвоює. Неодноразово планували з’їхати кудись подалі, де дешевше, бо стільки площі не треба та й крамниця не працює, але коли на одному місці вже десятий рік, маємо певні побажання й очікування. Та й орендодавці не люблять ювелірні виробництва, бо це брудна справа, на відміну від швейки. Ну і якщо вже зовсім чесно — я обожнюю цей район та чомусь безпідставно вірю, що ми з усім впораємося. 

Технології: складне й дуже не молоде обладнання, зібране для великого виробництва, не харчується потроху... Пічка для прокалки опок, ливарна машина, полірувальні станки — їм треба багато електрики, розхідних матеріалів та обігового срібла. Можна перейти на менше обладнання, і частково ми перейшли, коли був час блекаутів (виявляється, що паяти можна за допомогою компресора з автівки чи акваріума, якщо генератор центральний компресор не тягне), але це половинчасті й тимчасові рішення. 

Непередбачуваність: це те, як наразі відбуваються продажі та надходження замовлень. Я завжди пишалася нашою обережною «дженга-економікою», розписаною по тижням та місяцям, без різких рухів, великих спадів та підйомів — значно приємніше працювати, коли можна прогнозувати. Навіть у 2022-2023 роках вдавалося триматися рівно, але 2024 рік почав видавати такі шалені кардіограми надходжень, що від стабільності нічого не залишилося. За великим сплеском навесні, коли був високий рівень підтримки харківського бізнесу, про нас писали різні блогери та медіа і ми працювали без вихідних, прийшло посушливе літо, яке перейшло в таку ж осінь. Був несподівано непоганий листопад, от ніби вже й передсвяткові продажі мали початися, наготували прикрас, зробили рекламу в Інстаграмі, але там змінилися алгоритми, і реклама почала показуватися дивним чином — нас просто не бачили люди, хоча гроші Мета жерла постійно.

Принциповість: остання сьогодні та найскладніша частина, яка ніби й суттєво в мінус, але одночасно й в плюс. Є принципова позиція сплачувати податки, з моєї точки зору, це нормалізує відносини з державою — можу обурюватися гучно, якщо мене щось не влаштовує і досягати своєї мети. Тобто, високий рівень сплати податків нагадує абонемент на право користування власною думкою (більше розповідала тут, коли ми потрапили до Клубу білого бізнесу). 

Є ще принциповість у обиранні методів просування. Навіть у найкращі часи великих Орінго-розсилок ми були дуже делікатні та ненав’язливі, без ретаргетингів та нагадувань, а зараз мені особливо незручно турбувати людей повідомленнями «гляньте та купіть», бо існує одночасно безліч всесвітів, де таке буде зайвим. Мене цілком влаштовувала нейтральність інсти, де людина має вибір, дивитися на наші прикраси або ні, поки це усе працювало належним чином.

Скажу чесно: коли у вівторок писала текст і публікувала його на сторінці, в мене були деякі побоювання щодо того, які коментарі я можу отримати. Та жодна людина у соцмережах не сказала нам нічого поганого! Не було нічого про непотрібність ювелірного мистецтва під час війни (так вважають лише чиновники), про те, що не треба сплачувати податки, бо їх розкрадуть...

Навпаки, нас підтримали просто фантастично!

Побажання, поради, подяки, історії про наші прикраси — я ледве встигала читати та реагувати. До вечора 19 лютого в нас замовили стільки прикрас, що ми фінансово впоралися не лише з податковими зобов’язаннями та зарплатнею, а й з орендою і з поповненням срібла. 

Так, я розумію, що відбулося звичайне диво, на яке ніколи не сподівалася, але в яке завжди вірю. Люди, які живуть у війні, втомлені тривогами та хиткістю буття, змогли відчути мій відчай і поділилися часом та енергією з Орінго. Просто тому, що краса потрібна, мистецтво потрібне, чесне підприємництво потрібне… Потрібне усе те, що робить нас людьми. А українці — дійсно особливі люди.

Звісно, це далеко не повні висновки з цієї чудової події, яку тільки починаю осмислювати. Далі чекають нові виклики буденності, та після такого потужного поштовху, після усіх слів захоплення й довіри до Орінго не маю жодного права складати лапки. 

Тому далі буде. І це дуже добре.

Щиро дякую вам, друзі! 

З любов’ю, Олена Маслова 

P.S. Останнім часом знову цю пісню співаю постійно, звідси й назва допису. Наснаги й витримки нам усім, переможемо!

Ті, що повернуться і ті, що прийдуть,

Кого згадають, кого тут приймуть,

Кому віддячили, кого не забули,

Хто носить, як шрами, ламане минуле

Всі, хто набув, і всі, хто втратив,

Всі, хто питав у тебе поради,

Всі, хто просив у тебе пробачення, -

Всі мають значення! Всі мають значення!

З ночі лишається небо темне,

Йде війна, виростають діти!

І любиш їх, тому що крім тебе

Їх тут ніхто не буде любити.

Сонце здіймається вище й вище,

Вранішні відблиски на металі.

І те, що тримало тебе раніше,

Буде тримати тебе надалі!

Той, хто мовчить, і той, хто говорить,

Простір над нами високий і хворий,

Простір не має лишатись тривожним,

Любов це те, що сталося з кожним!

Згадай всіх тих, що тебе просили,

Всіх тих, кому говорив: До побачення!

Всіх, хто давав тобі радості й сили,

Хто має для тебе вагу і значення!

Згадай всіх тих, кому нині тяжко,

Для кого час зупинився, як серце,

Зроби перед виходом останню затяжку,

Тобі тепер завжди носити усе це!

Всю лють зими й березневі ріки,

Цю давню потребу лишатись людиною,

Ми запам'ятаємо все це навіки,

Нам далі жити цією країною!

З ночі лишається небо темне,

Йде війна, виростають діти!

І любиш їх, тому що крім тебе

Їх тут ніхто не буде любити!

Ранкова збивка теплого серця,

Нічного неба дереворити,

Наше повітря нам дається,

Щоби дихати і говорити!