… Каблучка «Полтава. Будинок Земства» за характером вийшла місту до пари: спокійна, велична та інтелігентна. Будинок земства, яскравий, барвистий, чудернацький, втілив собою сам дух української культури, яку ретельно зберегли, укріпили та явили світові ті самі діячі земства: вчителі, лікарі, художники... Можливо, тут вартувало б сказати щось гарне про інтелігенцію й народний дух, але, правду кажучи, надто високі слова тут будуть зайвими. Доречніше буде просто подякувати тим людям, які підтримували (і підтримують) нашу культуру і незважаючи ні на що творять чудові речі –  наприклад, дивовижних кам'яних драконів із переливчастою лускою-черепицею.

(з прем'єри прикраси)

Одним з таких людей був Василь Кричевський, український художник, графік та архітектор, про якого йшлося у попередньому дописі. Саме йому ми зобов’язані народженням українського архітектурного модерну, та Малого герба – тризубу. А ще – спорудженням полтавського будинку Земства, в якому наразі розташований Полтавський краєзнавчий музей. Свого часу цей ошатний будинок став своєрідною заявою і викликав чимало емоцій – не завжди позитивних.

«Стиль дома исполнен как бы для малороссов и их истории, что крайне недопустимо и вредно для государства». Такий відгук надав на будинок Земства російський цар Миколай II. Дійсно, побудувати в Україні щось в українському стилі – абсолютно неприпустимо. Зараз ці слова можуть визвати тільки сумну посмішку, проте гарно ілюструють, наскільки нав’язливо росіяни споконвіку намагалися втрутитися в наше життя на всіх рівнях.

Відкриємо двотомну хрестоматію «Василь Григорович Кричевський». Гнат Хоткевич у своєму нарисі ««Земський дом» у Полтаві» детально розповідає про те, як взагалі народилася ідея побудувати нове помешкання для Полтавського Земства за проєктом Кричевського:

«Був затверджений проєкт земського архитекта Ширшова, скомпонований в стилю ренесанс. … Все йшло звичайними шляхами: комісії не приходило в голову, що стиль щось значить і на нього треба звертати увагу, а панам «творцям» ще менше думало ся про те, що стиль повинен відповідати духу та змісту будинка і що будинок сей, врешті, стоїть на Україні. Шабльонова «творчість» шабльонових людей ішла звичайними шляхами рутини, бо лекше орудувать цирклем та трикутником, беручи чіїсь готові форми, ніж власним мозком.»

І мали б ми замість яскравого будинку традиційне одоробло, якби не втрутилася доля. Саме в той час в Полтаві випадково був відомий український маляр С. І. Васильковський, так само випадково йому показали проєкт, сподіваючись на ввічливе ухвалення. Але талановита людина зі художнім смаком просто не змогла змовчати.

«Що ви робите? – говорив він. – Ви представники однієї з типових українських губерній, у вас в руках народні гроші, ви хочете вибудувати дім, який повинен обслужувати народні потреби – і що-ж ви будуєте? Хіба ж се ратуша, та ще й українська ратуша? Се-ж клюб, «загородній ресторан» все, що хочете, тілько не ратуша. Навіщо-ж будувати таку річ, подивившись на котру ніхто не скаже, що воно таке? А де-ж ви діли історію України, її художну творчість, яку іменно тут на широкому масштабі і можна було проявити в повній силі?»

«Горяче слово українця побороло рутину», і трапилося неможливе. Незважаючи на те, що проєкт був вже затверджений і навіть закладався фундамент, його відкликали і оголосили новий конкурс. На нього подали шість проєктів: два в стилю ренесанс, один в «северно-русском», один «в стиле средневековых флорентийских аббатств», один в стилі «Modern» і, нарешті… «проєкт в псевдо мавританському стилі» від Василя Кричевського. Так, щоб представити проєкт, довелося надати йому таку назву, бо слово «український стиль» автоматично б перекреслило усю справу…

Для створення проєкту Кричевський користувався матеріалами та підказками все того ж Васильковського, відомого збирача українських художних пам'ятників. І нова, оригінальна ідея з яскраво вираженим українським стилем припала усім полтавцям до серця! Триповерховий кам’яний будинок з високим дахом, незвичними шестигранними вікнами та дверима, під кольоровою черепицею, гармонійно поєднує в собі різні форми народної архітектури. Українські орнаменти, оздоблення фасаду майолікою та керамікою, різьблення по дереву та каменю – будинок Земства зачаровує і сьогодні, уявіть, яке враження він справляв у 1908 році!

Втім, раділи не усі. В пресі не жалкували рядків на критику: «Мы знаєм готику, ренесанс, византійскій стиль, но... млрасійскій – простите»... і т. д.  Зустрічалося навіть таке: «Страшно за обывателей, жаль мне архитекторов, но всего страшнее за будущие постройки в местном стиле: поверьте, там не много будет удобств, так как я хорошо знаю, как строят хаты»... Погодьтеся, дуже нагадує сучасні фейсбучні коментарі? 

.. минули роки. Виблискує своєю казковою лускою дах полтавського будинку Земства, дивують і тішать нові споруди в українському стилі, що активно почали розбудовуватися після першопроходьця Кричевського, надихають на щось нове – наприклад на створення чарівної каблучки, розвивається далі наша культура. А ім’я незадоволених тим, що «малороси» претендують на свою ідентичність, давно розчинилися в історії. Та приміряючи каблучку «Полтава. Будинок Земства», згадайте з чого вона народилася: з небайдужості кількох обдарованих людей, що наважилися стати на сторону нашого, рідного, українського.

Ольга Орінго