Колесо винайшли 6000 років тому, а документальні свідчення про перші обручки сягають 200 року до н.е. Подібні до найбільшого винаходу за формою, але відмінні за розміром, ціною і, головне, цінністю, обручки зрештою також мають важливе значення в історії людства.

Якщо казати про каблучку як символ затвердження стосунків, то історики схильні вважати, що відправною точкою на шкалі часу є Стародавній Рим. Єгиптяни, хоча і раніше за римлян почали прикрашати себе каблучками, робили це в знак поклоніння Сонцю та Місяцю.

Римляни, певно, були людьми діловими, тому й використовували каблучки зі слонової кістки, кременю, міді та заліза, «щоб затвердити діловий контракт або взаємну любов і покору». Про далекоглядність і практичність римлян свідчить й той факт, що вдома жінки носили залізну каблучку, а більш ошатну, золоту, вдягали на вулицю. Сенс, закладений в маленькій прикрасі, римлянам вдалось передати через дизайн. Каблучки з вигравіюваними руками, об’єднаними рукостисканням, також відомі як каблучки «fede», в стародавньому Римі носили задовго до появи знаменитої кладдахської каблучки.

Офіційний статус прикраси, що свідчить про укладання шлюбу, каблучки отримали лише у 850 році. Такою владою їх наділив Папа Миколай I. Можливо це було скромною, але дуже важливою для нас, частиною його політики, адже Миколай І увійшов в історію як понтифік, який побудував сильну Церкву. Від сучасного символізму тогочасні обручки відділяла хіба що відсутність романтичної компоненти. Любов, як відомо, не купити за гроші та не утримати жодним договором, тож не дивно, що романтичному амплуа обручок сприяло мистецтво. Саме за часів Відродження цінність обручок збільшується на нескінченність, адже силу почуттів двох закоханих виміряти неможливо.

Водночас ускладнюється дизайн прикрас: у 16 столітті заміжні жінки носили каблучки, що увійшли в історію під назвою «gimmel». Вони складалися з двох або більше частин, які разом утворювали одну прикрасу. Що до камінчиків, то вподобання закоханих були доволі різнобарвними: смарагди, рубіни, сапфіри мали чималий попит, адже діаманти ще не були спроможні потіснити їх своїм блиском — бракувало відповідного огранування.

Однак, не завжди скромний вигляд діаманта ставав на заваді при виборі обручки. Можливо тому, що в 15 столітті люди ще не вигадали маркетинг. Тож ерцгерцог Максиміліан Австрійський без жодної краплі сумління презентував Марії Бургундській обручку, яка навряд вразила б сучасну наречену. За браком інших документальних свідоцтв, саме ці заручини досі вважають першими в історії, закріпленими діамантовою обручкою. Мейнстримом це не стало лише тому, що діаманти були рідкими камінчиками: африканські родовища ще не відкриті, а індійські камінчики здебільшого залишались на своїй родині, в скарбницях магараджі.

В 17 столітті знов спостерігаємо магічну взаємодію мистецтв: Європу зачаровує любовна поезія Шекспіра, що не могло не відобразитись на дизайні обручок. В моду входять каблучки «posey» — прикраси з вигравіюваними романтичними рядками.

А як же славнозвісні діаманти? Їх час прийде лише у 19 столітті, коли британська компанія De Beers знайде коштовні родовища у Південній Африці й почне вдаватись до різноманітних засобів, щоб збути їх за вигідною ціною. Про те, як монополіст будував свою маркетингову стратегію, я вже розповідала в статті «Діаманти назавжди, та чи завжди?». Попри те, що ціна діамантової обручки від De Beers дорівнювала двом місячним зарплатам середньостатистичного американця, продажі були просто приголомшливими. Якщо у 1939 році лише на руках 10% американських наречених виблискувала діамантова каблучка, то у 1990 році цей показник виріс до 80%.

Що до дизайну, то він коливався в межах модних тенденцій тієї чи іншої епохи. Наприклад, ніжна філігрань та квіткові мотиви кінця 19 століття, швидко змінились лаконічними геометричними формами, як тільки ар-деко заполонив серця перших прихильників. Протистояти модній течії могли лише культові особистості, на стиль яких рівнялось суспільство. Так слідом за Жаклін Кеннеді, у зелень смарагда поринули наречені сімдесятих, а в дев'яностих принцеса Діана повернула вектор популярності у бік синього сапфіру.

Сучасні дизайнери вивели обручки за межі сакральної прикраси й вдаються до усіляких експериментів в дизайні, намагаючись відкрити прихований бік романтичного символу вічного кохання. Або навіть поставити під сумнів саме визначення вічності. Як от колекція «нетрадиційних обручок» з ламаним дизайном на фото нижче, які стануть справжнім кошмаром для забобонної людини.

Зрештою, саме життя доводить, що двоє закоханих за потреби можуть задовольнитись навіть похапцем сплетеними з дроту прикрасами. Адже якщо люди тримаються одне одного, це точно не завдяки обручкам.

Наталія Орінго