Ось ми і дісталися до нової частини срібних історій. Сьогодні дізнаємося, що ж таке проба, навіщо потрібен лідійський камінь і що може гарантувати клеймо.

Витоки контролю

Близько 700 року до н. е. в Лідії з'явилися монети, які почали витісняти з обігу вагові гроші. Вони відрізнялися від попередніх вагових грошей тим, що їх виготовленням займалася сама держава. З монети вийшли гроші у вигляді зручного шматочка металу, за вміст благородного металу в якому держава ручалася нанесеним зображенням і написом. Приблизно в 550 роках до нашої ери стали робити монети і зі срібла.

Як тільки з'явилися перші монети, відразу з'явилися і підробки. У Стародавній Греції цей вид злочину набув великого поширення, в IV ст. до н.е. в Афінах в законах Солона за виготовлення фальшивих монет була передбачена смертна кара. До речі, у багатьох країнах фальшивомонетництво досі одне з найстрашніших злочинів, а що за це робили раніше... На стіні святилища Аполлона в Афінах був напис: «Краще підробляти монету, ніж істину», але прочитавши про страти, так не думаєш.

А коли з'явилися підробки, то виникли методи і прийоми перевірки справжності монет.

Пробірне мистецтво

На старовинній гравюрі 16 століття ми можемо бачити людину, схожу на алхіміка, з дивними приладами на столі. Чи здивуєтеся ви, дізнавшись, що багато пристосувань для визначення проби використовуються в незмінному вигляді більше двох тисяч років?

Приблизно так виглядає класичний набір пробірника. Пробірні реактиви, голки і камінь – ось основні знаряддя праці.

Чорний камінь – не просто каменюка. Це пробірний камінь, він же – лідійський. Саме в Стародавній Лідії почали добувати такі камені. Особливий дрібнозернистий крем'янистий сланець, що не містить домішок і стійкий до кислот та інших реактивів, на якому робляться натири прикрасами і спеціальною еталонною голкою потрібної проби. Для апробування золота потрібно ще використовувати азотну кислоту, якою проводиться смуга по натирах. При апробуванні класичного срібла пробірник в більшості випадків орієнтується на кольоровий збіг слідів натирів на камені від прикраси і голки. Саме тому запорукою отримання точних результатів при випробуванні ювелірних прикрас (на відповідність заявленої пробі) на пробірному камені є досвід пробірника і тонкість сприйняття кольору.

Є й інші способи визначення проби: неруйнівний рентгенофлюоресцентний спектральний аналіз (на спеціальному приладі аналізують поверхню) або пробірна плавка, коли дізнаються постфактум, чи відповідало виріб пробі. Проба, проба... Та що ж це за «проба» така і чому їй треба відповідати?

Проба вказує, скільки частин дорогоцінного металу міститься в металевому сплаві, з якого зроблена прикраса. Найпопулярніша в світі проба срібла 925: у сплаві 92,5% чистого срібла і 7,5% міді. 

В Україні є такі стандартні проби для ювелірних і побутових виробів з дорогоцінних металів:

платина – 900 і 950;

золото – 375, 500, 585, 750, 958 і 999;

срібло – 800, 830, 875, 925 і 960;

паладій – 500 і 850.

Найвища дозволена 960 проба срібла виходить занадто м'якою і мало підходить для частого використання (дряпається і гнеться). Саме мідь додає сріблу міцності.

Саме класичний сплав СрМ 925 – основа всіх наших прикрас. Срібло, що складається з цих двох компонентів, прийнято називати «стерлінговим». Зараз існує маса добавок (лігатур), що полегшують виробництво у великих обсягах, але ми свідомо не використовуємо в сплаві інші метали, оскільки поважаємо класичне ювелірне мистецтво і не потребуємо конвеєрних технологій.

Як ми бачимо в таблиці, срібла має бути не менше 92,5%. Ми робимо сплав, трохи завищуючи пробу, щоб процеси при клеймуванні проходили без будь-яких проблем і пробірник легко міг визначити, що наші прикраси бездоганні. У кожній партії прикрас, що відправляються на клеймування, пробірним контролем відбираються зразки, які сплавляються і таким чином проба перевіряється більш точно. До речі, через це затримуються деякі замовлення – прикраси доводиться робити заново.

Часто в мережі читаю фразу «якість гарантується пробірним контролем» або «клеймо, що підтверджує якість». Що ж гарантує клеймо пробірного контролю? Пробу і тільки пробу!

Пробірний контроль не перевіряє шкідливі домішки, не перевіряє якість збірки, не перевіряє якість каменів (для цього є гемологічна експертиза) і взагалі не перевіряє нічого, крім наявності дорогоцінного металу.

У 2010 році скасували ліцензування ювелірної справи, а в 2011 році були декриміналізовані статті про підробку клейм і про контрабанду, тому штамп 585 або 925 на виробі, купленому в незнайомому місці, теж нічого вже не означає. 

Визначити справжність клейма і законність його нанесення можна тільки в спеціальних місцях. Ніколи не перевіряйте проби в ломбардах, будь ласка, пробірників не готують за тиждень. 

Відносну гарантію можуть дати лазерні проби (хоча верстати дешевшають і скоро будуть стояти в гаражах у «умільців» поруч з молотками). Головна і єдина на сьогоднішній момент гарантія якості – репутація ювеліра або магазину.

Будуть питання – відповім із задоволенням. А наступного разу поговоримо про незвичайний характер срібла. 

З повагою, Олена Маслова.