Минулого місяця навколо колекції, присвяченої містам України, почало свій тихий оберт нове коло. До кожної каблучки ми тепер додаємо листівочку, на якій зображена сама прикраса і фотографія з відповідним краєвидом, будівлею або її елементами, інтер’єром тощо. Наразі з друку вийшло 15 листівок, ще 10 чекають своєї черги. На «колобіжному» тижні пропоную подивитись, як з різних елементів складаються срібні картки для фотоальбому Орінго.

«Срібні» в цьому випадку — не тільки алегорія. Мені здається дещо символічним те, що для створення листівочок ми вирішили використовувати лише фотографії, без додавання елементів графічного дизайну. Річ у тім, що ранній фотографічний процес (це приблизно середина 19 століття), був безпосередньо пов’язаний зі сріблом. Називався він колодієвим і полягав у використанні іонів срібла для виготовлення світлочутливої фотоемульсії. Відбитки, виготовлені колодієвим методом, мали неперевершену чіткість, особливо якщо враховувати рівень фототехніки того часу.  А ще колодієва емульсія якоюсь мірою була одним з перших прикладів використання фотофільтрів, тільки в її випадку це був радше побічний ефект хімічного процесу, а не ціль. Колодій по-різному реагує на кольори фіолетово-синього спектра та червоно-жовтого: перші на монохромних відбитках тяжіють до білого, а другі, навпаки, затемнюються. Окрім контрасту це дає доволі незвичний результат, якщо, наприклад, на портреті блакитноока людина. Сьогодні такий процес використовують лише поодинокі майстри, закохані у старовинне мистецтво. Окрім срібла вони також використовують платину — цей коштовний метал працює немов пом'якшувальний фільтр і надає вишукане сяйво напівтонам.

Ідея надати нашим листівочкам ретро-настрою, наповнити щемкими нотками ностальгії, одразу була підтримана командою. Звісно, головним носієм цієї атмосфери мав стати фон — урбаністичний пейзаж чи «портрет» будівлі. І тут можна було б обрати найлегший шлях, а саме знайти в мережі старовинні світлини будівель та споруд, що надихали на створення каблучок-порталів. Окрім того, що вони мали необхідну візуальну стилістику, ці карточки передавали міський образ в його первісному вигляді.

І наразі для двох листівочок я використала саме ретро-фото — це картки для каблучок «Полтава. Будинок земства» і «Луганськ. Будинок техніки». Ба більше, листівка з зображенням просторого вестибюля губернського земства стала першою ластівкою, на яку я орієнтувалась у своїй подальшій роботі. Саме її композиція окреслила вигляд майбутньої колекції листівок: де і як розмістити прикраси, в якій стилістиці робити надпис та якого ступеню «зістареності» дотримуватись надалі. Ця світлина зроблена першим фоторепортером Полтави, Йозефом Целестиновичем Хмелевським, одним з найкращих фотохудожників тогочасної імперії. 

Звісно, описаний вище спосіб втрачає всі переваги, якщо сам архітектурний об’єкт побудували у відносно недалекому минулому. Як у випадку з каблучками «Дніпро. Космічний» чи «Донецьк. Бібліотека і Арена». Або ж якщо світлини минулої епохи неналежної якості чи зроблені з такого ракурсу, який заважає поєднати їх з фотографією прикраси у цільну картинку. Ось тут і стають в пригоді сучасні міські «портрети». Якщо у двох словах, то процес перевтілення сучасного фото у ретро-знімок чимось схожий на перевдягання панк-зірки у випускницю духовної семінарії.  Кілька змахів чарівною паличкою в Photoshop і ось електричні дроти, рекламні банери, кондиціонери та інший «мотлох» з 21 століття вже не муляють око або ж просто прийнятно виглядають.

Мушу зізнатись, іноді впадала у відчай від того, як мало в мережі гарних світлин тієї чи іншої споруди. Не маючи належної медіа-підтримки, фінансування та зацікавленості зі сторони відповідних організацій, ці свідки минулого мовчазно старіють, так і не розкривши всіх своїх таємниць. Але можна потішитись за ті споруди, що не втратили з часом свого шарму, пройшли всі випробування долі і збереглись майже в тому самому вигляді, дивом врятувавшись від позіхань різноманітних орендарів. Єдина складність в роботі з такими будівлями — проблема вибору. А який з трьох робочих варіантів листівки до нової одеської історії до вподоби вам?

Якби міста вміли розмовляти, скільки цікавих історій могли б ми почути з розчахнутих дверей та вікон: романтичних, пригодницьких і навіть містичних. Варто тільки обрати, в компанії якого оповідача хочеться провести час: послухати свіжі плітки, підслухані центральною ратушею, почути щось наснажливе у виконанні культової споруди чи, можливо, стати свідком історичних подій, що відбувались за стінами державних установ.
А реальність полягає в тому, що ми з вами зараз опинились біля входу до справжніх срібних порталів, через які вже прокладені мости у минуле. Нам вже не забути, з чого починалась історія тієї чи іншої будівлі та яка доля її спіткала, які люди доклали зусиль для того, щоб в кожному з 25 міст височила особлива споруда. Це срібні міста ведуть свою тиху оповідь...

Наталія Орінго