Мої спогади про Крим щемкі та ніжні. З кожним роком наприкінці літа в серці починає шуміти море, а у перший тиждень вересня так взагалі пробиває до сліз — до моря додається жива музика, на яку підсадив мене Коктебель. 

Не планувала починати писати щотижневі есе, але настрій так швидко покотився до осені, що відчуваю нагальну потребу пошукати щось для рівноваги. Тому й вирішила зробити приємно собі й вам, та присвятити цей тиждень кримським спогадам та мріям про кримське майбутнє.

Почну тихо й лагідно...  Витягну зі шкатулки намисто з мушлями, подивлюся на картини, які купила на набережній і витягну з сейфа диск зі старими фото й відео. 

Тепла магія спогадів заколисує, перекриває стрічку новин і ось я вже сиджу на березі моря.

За спиною мелодія підіймається в глибоке фіолетове небо та лоскоче повнопикий Місяць. Людей навколо майже немає — усі там, де яскраве світло, гучний саксофон та гомін курортників, розігрітих пивом та вином. 

Серце сповнене любові до цього магічного світу. Я загадую якісь кумедні легковажні бажання і на кожне з них кидаю камінчики у вічне море. Пам’ятаю тільки останнє бажання: кожного вересня у повню зустрічатися з Чорним морем. 

Після 2011 року я двічі зраджувала свою мрію, весь час щось відволікало і у жовтні казала собі — ну наступного року точно поїду до Криму. А потім прийшов 2014 рік… У морі біля Коктебелю лежить камінчик, який продовжує мене кликати. 

+ + + 

Цілий день
​море накочується і відступає,
​кидається чайками,
​ніби серветками в офіціанта.
​Цілий день
​вона нарікає і свариться,
​жаліє себе,
​зневажає.

​Цілий день
​солона вода
​перевертається від безсилля.
​Цілий день
​пісок осідає
​в моря на піднебінні.

Цілий день
​вона ходить берегом,
​гнівно топче
​намоклі газетні шпальти піску.

​Сидить на березі,
​розбирається з гнівом у собі.

​І море теж –
​сидить, розбирається
​з кораблями в собі.

Вечір ностальгії допоміг, перегляд родинних фото заколисав і на серці стало легше.

Але я з задоволенням прочитаю, що гукає вас у Криму і в якому місці чекає той камінчик. Як і завжди — це питання накличе щось приємне за тиждень. 

О.М.