Що шукають мандрівники у місцях, не надто пристосованих до комфортного, за мірками сучасної цивілізації, життя? Навіщо занурюються у морські глибини, блукають темними стежками неходжених лісів, збираються на вершини гір? Прагнуть пізнати нові краєвиди чи нових себе?

Філіп Конорс — американський письменник, який задля написання книги кілька місяців працював спостерігачем в Лісовій службі США, отримав власний неоціненний досвід у єднанні з горами. Він писав: «Найбільший дар життя в горах – це час. Ви можете думати або ні, читати або ні, писати або ні – спати, готувати, гуляти лісом, сидіти й дивитися на обриси пагорбів. Я не продукую нічого, крім слів, і не споживаю нічого, крім їжі, пропану та дров. Та, ставши абсолютно непотрібним у культурному значенні загалом, я нарешті стаю корисним для себе».

Короткий радіальний маршрут чи кількаденний похід — погодьтесь, це вже й не така велика ціна відриву від звичного життя задля можливості побути з собою наодинці. Собою справжньою, не обтяженою робочими зобов’язаннями, соціальними ролями та набутими стереотипами. І не тому, що це все неможливо взяти з собою в наплічнику. Просто чим далі ви опиняєтесь від цього нескінченного кола обов’язків, тим ясніше розумієте, що більшість «вкрай необхідних» справ є такими лише в нашій уяві, підкріпленій звичкою. А дійсно важливе відкривається там, куди не доходить мобільний сигнал. І, можливо, саме в тиші лісової тропи чи гірського маршруту ніщо не заважатиме голосу душі лунати вільно й чітко.

Для цього потрібно бачити надзвичайну красу природи не в стрічці блогерів, а наживо, прожити цей шлях як відрізок життя, сповнений невдачами та перемогами, відчути силу стихій і власне свою, але не через протистояння природі — радше через пізнання й повагу. 

Авторка ескізу каблучки «Гірський потік» Ганна Сергіївна mansuetudo мальовничо описала власний шлях цією тропою, поміж неприступних гірських вершин:

«Гірські ріки особливі. Але, щоб зрозуміти це, треба прийти до них. Прийти у гори, пройти стежками, серед дерев і каміння, помилитися, повернутися, обрати новий шлях, і врешті решт, там, серед кам'яних схилів, знайти невеличкий стрімкий потік, що з легкістю долає перешкоди й життєствердно гуркотить серед скель. Зупинитися на березі, вмочити руки у холодній воді, вмити розжарене обличчя, віддати втому й тривоги воді - й відчути, нарешті, спокій в серці».

Подивімось, яким вийшов шлях до срібних гір у наших майстрів і чи чекає мандрівників нагорода — джерельний потічок прозорої води? Нестандартна форма каблучки «Гірський потік» ще на етапі презентації ескізу привернула увагу коментаторів і викликала жваве обговорення — чи вийде каблучка не тільки привабливою, а й зручною? Тож перед майстрами постала серйозна задача: водночас зберегти велич форми й не нашкодити функціональності прикраси.

Гадаємо, результат потішить не тільки прихильниць нестандартних обрисів. Прикраса сідає на руку зручно і поводиться як і більшість тонких каблучок, але може проявити жваву вдачу на тонких пальчиках з помітними суглобами. Та все ж вільно прокручуватись навколо пальчика їй завадить гірська гряда. До речі, підкорити цю вершину буде не складно — висота над пальцем не паморочить голову і дорівнює 9 мм. Це можна порівняти, наприклад, з каблучкою «Шосте чуття». Під рукавички таку прикрасу не вдінеш, але в усьому іншому сходження обіцяє бути легким і приємним.

Дві скелі, як і належить тисячолітнім горам, впевнено тримаються заданого малюнком напрямку. Здається, жодній стихії не до снаги зрушити з місця цих велетнів, хоча, стривайте… Чому кам’яні стіни ледь помітно, ніби не наважуючись потривожити чийсь спокій, повертають вбік? Хто керує цим повільним танком, невидимим оку? Це маленький потічок пробиває собі шлях крізь кремезні брила, вочевидь не забажавши шукати іншого шляху в обхід. День за днем, рік за роком, він виборював своє право текти саме тут, сточував непоступливі камені, аж поки вони не розступились, піддавшись м’якій рішучості води.

Ті з вас, хто ходив гірськими тропами, знають, як нелегко буває знайти джерело навіть за наявності мапи. Звісно якщо це не гучна повноводна річка зі стрімкою течією, а тільки її початок. Стежка кубічних цирконіїв теж грайливо ховається за срібними скелями, проте не втрачає можливості вхопити промінчик світла й засяяти бризками іскр. Вдале поповнення для колекції прикрас, що поступово розкривають свої секрети власниці й оточенню.

В коментарях до теми Ганна Сергіївна додала, що спокій свого серця вона довірила саме Карпатським горам: «Ті самі, що йдуть зі Словаччини через Україну й в Румунію. І вони справді дивовижні - різноманітні, оксамитові, прорізані ріками й струмками. Надзвичайні.» Нам здається, в темних обрисах могутніх скель чи засніжених верхівок «Гірського потоку» кожен впізнає знайомий лише йому пейзаж: від Говерли й до Монблану, від Евересту до Мак-Кінлі, від Чатир-Дагу й до Маттерхорну — по всьому світу розкидані орієнтири для мандрівних сердець. 

Наталія Орінго