Хостинг фотографий для пользователей Оринго
Чат с менеджером

Поставити питання

 
Ювелірний дім Орінго
0800-759-550
(безкоштовні дзвінки)

Квіти, невидимі для очей...

Чи є у світі щось більш вражаюче, аніж квіти? Живі квіти, які уперто пробиваються з темної землі, вони несуть на кінчиках пелюсток сонце та натякають на якийсь великий задум всесвіту.


сонце наситить.. сонце зігріє..

..і спопелить — але це несуттєво

квітка — найкраще втілення мрії

квітка — геральдика для королеви

(Юрко Іздрик)

 

c089a0d5a5b1aef70124aa855e2ed7b1.md.jpg

 

Ну не може ж бути наш світ беззмістовним, якщо в ньому народжується така краса!

Але краса ця швидкоплинна і невблаганна — спочатку вона примушує чекати розквіту, на мить захоплює простір, а потім згортається й зникає. Бувають і виключення, звісно: колись у 2021 році виросла квітка у моєму дворі, яка підтримувала душевні сили майже півтора місяці, але то вже була радше магія, аніж звичайний гладіолус… 

 

7909d9c614c563e650e55822109c139a.md.jpg

 

Швидкоплинність вимагала фіксації вражень, тому люди навчилися зберігати свої враження від квітів у творчості: у віршах, піснях і казках, в картинах, вишивках та гобеленах. Зображеннями квітів прикрашали повсякденність і свята, але мені здається, що ювелірне мистецтво найближче підійшло до сутності квітів, аніж будь-яке інше, бо ювелір вміє руками робити щось настільки ж красиве, витончене й складне, як створює сама природа. 

 

5a53164b01eb68acc44bafac56497300.md.jpg

 

Слів на описи не трачу, словом не передаси
їх земної, безсловесної, дивовижної краси.

Люди дивляться, п’яніють, в них кохаються віки,
Нареченим їх дарують, заплітають у вінки.

Ними кожен свою радість, власне щастя назива —
Квіти часто нам говорять втричі більше, ніж слова.

Скільки ми їм довіряли мрій, недоспаних ночей!
Але є ще кращі квіти, невидимі для очей.

Не цвітуть вони на клумбах і на тихих озерцях,
А цвітуть вони у грудях, у людських цвітуть серцях.
 

В щирім серці, в чесних грудях — вірю, знаю! — квіти є!
Щастя їх коріння поїть, радість барв їм додає.

В них красується, ясніє мрій дитинна чистота,
Золотими пелюстками в них кохання розквіта.

Щоб вони не помарніли в душах чистих і ясних,
Завжди ніжністю й любов’ю поливайте, люди, їх.

(Василь Симоненко, 1957 р)

 

Цього тижня в нас буде багато квіткового контенту, та без ваших історій про квітку, яка запам’яталася найбільше, він не заграє усіма барвами. Розкажіть в коментарі про ту одну квітку, яка для вас має особливе значення, а я 28 березня напишу про свій гладіолус і комусь обов’язково подарую маленьку ювелірну казку.

 

О.М. любовь

Cleona
Втр, 25/03/2025 - 02:51

Дуже недавно я познайомилася з магнолією, квіти якої нагадують мені екзотичних пташок, які прилетіли з якогось райського вирію. Мені навіть повезло побачити не окремі дерева, а цілий сад квітучих магнолій, що ніби був вкритий рожевою хвилею квіту. Ця незабутня картина була ніби сном, а не реальністю.
Maryna
Втр, 25/03/2025 - 09:48

Квіти завжди визивали в мене бурлююче захоплення, така природня довершеність поєднання форм та кольорів! А якщо там додавався аромат – то я можу там годинами кружляти)) А найцікавіше в моїй ботанічній пристрасті – то знайти якусь квітку, яку я вживу ще жодного разу не бачила. Тому кожного сезону цвітіння в мене є зазвичай декілька квестів, які я сама собі знаходжу. Але інколи трапляються якісь дуже несподівані приємності, які знаходяться випадково, наче печери Аладіна) То рідкісний вид орхідеї на маршруті, то дикі піоні у хащі лісу, то поляна диких гладіолусів) Але найбільше танців було з одним із ірисів) Якось зимою ми їхали звичайним маршрутом за спеціями, дорога пролягала посеред крутих, каменістіх, лісних пагорбів. Вниз-вверх, вниз-вверх, каплі дощу барабанили по машині, я дивилася у вікно. Аж раптом мені привідилася фіолетова плямочка, яка здалася квіткою. Кажу чоловіку «гальмуй, там квітка!», а гальмувати ніде – там вузька дорога із забором безпеки, щоб машина з пагорбу випадково не звалилася) довелося їхати ще десь кілометри два, щоб можна було зупинитися. Хапаю зонт і побігла, дороги в лісі не має, якось лізу, біжу, спотикаюся, їду ногами по багнюці, добігаю до місця – а там куст ірісу! Та ще й такого що я не просто не бачила вживу в дикому виді, але його взагалі немає у довіднику серед усіх диких ірисів що є у країні! Лізу далі в ліс – і бачу то там то там за каміннями, серед хащів поодинокі кущі яскраво-фіолетових ірисів! Скільки було радості! Їх не мало там бути, їх ніколи не бачили у дикому вигляді в цій країні! Це був іспанський ірис, він у дикому вигляді росте у Іспаніі, Португалії, Алжирі та ще декількох країнах біля Середземного моря, але ніколи не бачили його у лісі в Ізраїлі)) не знаю як він туди попав, але тепер то моє секретне місце, я кожного року приїзджаю подивитися цвітіння цього несподіваного і неможливого сюрпризу :)
Lina2018
Втр, 25/03/2025 - 10:05

Я - дитя міста, та й квітникар з мене такий собі. Але квіти, як яскраві малюнки у книзі життя, присутні майже на кожній сторінці. Ось я совсім маленька, ледве дістаю підвіконня, доторкаюсь до голочок кактусів, що юрбляться у крихітних горщиках. А на балконі - полум'я пеларгоній і вечірній солодкий запах матіоли. Я любила сидіти на балконі, на самому краєчку нагрітої сонцем плити, просунувши ноги крізь металічну огорожу, і спостерігати за навколишнім, таким великим тоді для мене, світом. Ось я школярка, дарую букетик конвалій на день народження сестрі. Дуже люблю ці квіти і їх запах. Колір мого дитинства - рожевий. Це колір пелюсток сакури, яких раніше було значно більше. Вони вкривали усі тротуари старого Галагова, рожевий вітер щедро сипав їх на дахи будинків та машин і перетворював на якийсь час місто на картинку з японського аніме. Але, що таке справжнє буяння фарб, кольорів і запахів, я зрозуміла тільки у бабусиному палісаднику. Бабуся була фанаткою півоній і жоржин. З того часу люблю білі півонії за витончені красу і запах. Саме у бабусі вперше побачила дицентру, з якої майструвала собі сережки, і флокси, у яких квіти солодкі на смак. І зрозуміла, що означає "алий колір", тому що саме цього кольору пелюстки справжнього маку. Місто моєї юності, Київ, асоціюєтся, насамперед, із каштанами. Пам'ятаєте: "каштаны свечи разожгли нежданно, расправили широкие листы. Не видел я, как хороши каштаны, покуда мне не улыбнулась ты". А ще бузок у Ботанічному саду. У мене раніше завжди були парфуми "Rigas serini". Останню пляшечку минулого року забрала собі донька. Вже не одна я у родині гарна квіточка :) Луганськ пам'ятаю за цвітінням абрикосів. Їх було так багато, що абрикоси продавали виключно відрами. І нескінченні поля соняшників, які голівками усі розверталися до сонця. Зараз, чоловік знає, що я радію трояндам. Така досконала квітка, горда і незалежна. Їй, навіть одній у вазі, буде комфортно. А із останніх квіткових вражень - підсніжники і проліски, які я побачила на галявинці у Празькому граді. Виглядали, мов тендітні пташенята, які заблукали у траві.
Vikiviki
Втр, 25/03/2025 - 11:57

Я люблю іриси, або півники! Вони такі різні! Одна квітка виглядає зовсім по іншом,коли вітерець трепоче пелюсточки. Вічний рух життя. Недарма їх малювали Ван Гог та Моне. А осблива квітка для мене, маленький пустельний первоцвіт, який мені привіз майбутній чоловік! Вже 38 років він лежить між папірцями листа і, не дивлячись на буремні часи, завжди зі мной. Я втратила малу батьківщину, рідню, домівку, а квіточку ні!
Tata_Od
Втр, 25/03/2025 - 14:25

З усіх квітів я виділяю півонії та хризантеми. А от особливою квіткою вважаю скромну ніжну матіолу. Вона росла в садочку моєї бабусі і щоліта я насолоджувалася її ароматом. Ця квітка може й не така примітна, як інші, але її чудовий тонкий аромат безсумнівно виділяв її у садочку. Але не тільки за аромат та ніжні квіточки я люблю матіолу. Коли всі справи по господарству були перероблені, ми з бабусею смажили насіння, сідали на лавочку біля садочку та спілкувалися. Вечір, бабусин затишний вельветовий халат (вечори були прохолодними), тепло насіння в кишені та її тихий голос….Нічого душевнішого я не пам'ятаю. Тому другим замовленням на Орінго було кільце Матіола. Моя пам'ять про бабусю та наші з нею душевні посиденьки.
Mikurianka
Ср, 26/03/2025 - 10:00

Важко виділити серед квіток якусь одну. Літо, димка жари, стрибунці вистрибують в бік в траву прямо від ніг в шльопанцях, пахне одночасно сіном яке сохне на сонці, близьким хвойним лісом і стадом корів що його женуть з сусідського села до річки. Річка так, гучна назва, нам, дітям, вона по груди а шириною метри три. Але це зараз, в середині літа, навесні її наповнюють талі сніги і вона розливається луками напуваючи землю а потім знову повертаючись в свої звичні межі. Літом в ній плавають маленькі риби, діти і гойдаються квіти жовтого латаття. Ми, діти, знаємо що ті квітки чіпати не можна, вони належать водоймі і не існують окремо від неї, окремо від літа і відчуття спокою
Tais
Ср, 26/03/2025 - 12:03

Дуже люблю різні квіточки! Вражають весняні першоцвіти, бо вони попри холоди, квітнуть та своєю тендітною красою стверджують життя! Квітучі сади мене заряджають такою романтикою та відчуттям свята! З малого дитинства запам'яталися мамини ароматні нічні Фіалки, горді Жоржини та килими Чорнобривців. Були ще якісь квіти на високих штеблях, де о восьмій вечора на очах розквітали жовті бутони. А ще батьки навчили любити квіти степу. Обожнюю ці різнокольорові безкрайні простори. А є й найбільше улюблений- Воронці- це степова вузьколиста Півонія. Вони занесені до Червоної Книги України. Неймовірно гарно виглядають великі яскраво- малинові грамофони квітів на високих мохнатих соковито-зелених штеблях. Квітнуть вони у травні в степах рідної Луганщини. Це неймовірно красиво! Також я люблю в теплу пору року прикрашати свій балкон та сходини квітами у вазонах. Вирощую різноколорові Анютини очки, Герані та різноманітні Петунії. А ще в мене оселилися Орхідеї! Ніколи не думала, що вони в мене будуть, мені здавалось, що ці неймовірні квіти надскладні у вирощуванні. А тоді мені подарували таку квіточку! Я закохалася в її неймовірну досконалість! Тепер у мене всі підвіконня прикрашені цими улюбленицями. А зараз любуюся та захоплююся квітучими Сакурами та Магноліями! Це щось Неймовірне!
Лелеока
Ср, 26/03/2025 - 12:18

Більше люблю квіти в природі, аніж у букетах. Милують мене квітучі акації та липи, коли стоїш під деревом і дивишся на просвіт на небо. Обожнюю гуляти луками, де поміж трави виглядають миколайчики, конюшина, безсмертник, деревій... А найулюбленіше місце, куди, на жаль, від початку повномасштабного вторгнення не поїдеш це 1,4 години електричкою від Харкова, а там за посадкою спуститись у ярок: волошки, алтей, звіробій, материнка, чабрець, суниці, .... Просто побувши там півдня відчуваю таке натхнення й наповнення як не після кожної відпустки деінде. Але як розглядати окремі квіти, то, звісно, чорнобривці і мальви. Мальви, на жаль, чомусь не любить моя мама і завжди ліквідує з квітників, а ось чорнобривці супроводжують змалечку: і в городі, і на квітнику. а восени навіть чай люблю пити. Ось така практична, гарна й затишна квітка, яка нагадує про дім і рідних людей.