Продовжуємо нашу подорож Україною і вирушаємо у місто, що не один раз змінило і назву, і долю; у місто, де на вулиці Проскурівській, 13 стоїть знаменита аптека…

Та перш ніж прочиняти двері у затишну аптечну прохолоду, замислимося: як може змінити обличчя міста усього одна людина? Звісно, якщо людина ця владна й заможна, як згадуваний у прем’єрі Чернігова гетьман Мазепа, питань нема. Та буває і так, що й підприємець, закоханий у свою справу та своє місто, лишає по собі добру пам’ять й цікаву архітектуру…

Дворянин Людвіг Іванович Дєрєвоєд був у Хмельницькому, тогочасному Проскурові, шанованою людиною. Литовський шляхтич, він отримав гарну освіту в області фармацевтики й працював провізором. А переїхавши на Поділля, разом з братом Карлом вирішив відкрити аптеку й отримав дозвіл на відкриття «вільної», тобто приватної аптеки у містечку Сатанів.

Бізнес активно розвивався, а Дєрєвоєд постійно їздив у справах до Проскурова, де спілкувався зі своїм колегою та власником аптеки, провізором Янкевичем. Ділові стосунки поступово переросли в родинні: Дєрєвоєд оженився на доньці Янкевича, Юлії. Деякий час вони з тестем вели спільний бізнес, а у 1874 році справа повністю перейшла до рук Дєрєвоєда – і закипіла.

Це сьогодні аптек в місті купа й зазирнути до них можна будь-коли. У XIX ж сторіччі аптечна сіть була слаборозвиненою, на усе Поділля нараховувалося близько 50 аптек, в Проскурові ж аптека і зовсім була одна. Отож Дєрєвоєд міг не надто старатися: його продукція у будь-якому разі користувалася б попитом. Але він узявся до справи з неабияким натхненням, оновив аптечне обладнання, відкрив великий аптечний склад. А у 1890 створив проєкт нового триповерхового будинку у модному стилі модерн. Перший поверх виділявся для комерції й аптеки, інші ж два були відділені під помешкання. До речі, будівництво майбутньої аптеки, що височіла над іншими одноповерховими спорудам у історичному центрі, згадується у історичному детективі Юрія Даценко – тут добре передано, якого масштабу подія це була для тогочасного Проскурова:

«Зовсім нещодавно Людвіг Іванович дав місту привід для поговору, розгорнувши на місці колишньої аптеки будівництво такого масштабу, що нову споруду ще до її появи охрестили палацом. У слушності своїх здогадок містяни утвердились, коли над першим поверхом будови замість очікуваного даху продовжили виганяти стіни.

- Я ж тобі казав, що Людвіг Іванович палаца собі зводить! - доводив підхмелений дядько своєму співбесіднику.

- А я й не проти, махав рукою той, наче від його схвалення залежала доля майбутньої споруди. - На свої гроші будує, не на крадені. Він мою куму до життя своїми ліками повернув! Ось яка людина!

…

Задумавши таку аптеку років сто тому, Деревоєд однозначно заробив би звинувачення в чаклунстві та червоного півня під стіну. Та зараз, коли не магічна, а цілком реальна сила ліків рятувала життя, Людвіга Івановича шанували як рятівника, що часто-густо давав останню надію».

Новостворена аптека була просторою й сучасною. Тут малася «трав’яна кімната», де висушувалися рослинні компоненти – трави, квіти й коріння. Ліки виготовлялися у спеціальній лабораторії; а для зберігання препаратів у належній низькій температурі створили «льодовик» і підвал. Було обладнане й окреме приміщення для відвідувачів, так звана «рецептурна кімната», де можна було замовити ліки. А ще в будинку ховався погрібець рейнських вин. Недивно, що аптека отримала славу найкращої в місті!

Справи Людвіга Деревоєда йшли вгору: скоро йому став належати не лише триповерховий будинок, а й частина усього кварталу. Підприємець тричі обирався гласним проскурівської міської Думи, в місті його знали й шанували. Було й кому передати справу: Людвіг Деревоєд мав сина Стефана й чотирьох доньок. Найцікавіше склалася доля молодшої з них, Гелени-Валентини: вона отримала вищу медичну освіту у Санкт-Петербурзі, а потім виїхала до Польщі, де стала відомим педіатром. Гелена-Валентина однією з перших жінок отримала звання доктора медицини – батько-фармацевт, мабуть, пишався б тим, що його справа була продовжена…

Та час невпинно котився далі – й до Проскурова добралася радянська влада. Одразу після цього уся власність Дєрєвоєда була націоналізована, а аптека припинила свою роботу. Будинок намагалися прилаштувати під різноманітні потреби (був тут і телеграф, і телефонна станція), ремонтували та перестроювали… Якимось дивом він зберігся й досі вважається найгарнішою старовинною спорудою міста, хоча в кінці 1960-х до нього навіщось добудували четвертий поверх – не найкраще архітектурне рішення…

… та будувати чи руйнувати, паплюжити чи дбайливо зберігати, вирішують лише люди. Тож в срібній версії, на каблучці «Хмельницький. Аптека Дерєвоєда» будинок збережений саме таким, яким колись вразив мешканців Проскурова-Хмельницького: триповерховим й модерновим. Розглядаючи його, легко уявити й таємничі підвали з арочними склепіннями (до речі, про них в Хмельницькому існує окрема легенда!), наповнені приємним трав’яним ароматом, й вітрини з ліками в скляних загадкових пляшечках. Десь там ходить по сходах амбітний пан Людвіг, фармацевт-рятівник; щось хутко промовляє польською його дружина, Михайлина Гнатівна, що, за історичними свідченнями, «палко ненавиділа москалів й так і не вивчилася розмовляти російською»; таємнича аптекарська справа перетворюється на дохідний бізнес й входить в історію.

А що ще є на каблучці? Та це ж красуні лелеки, що здатні принести щастя у будь-який дім, оселившись на ньому. Більше того, лелеки ці не прості, а чорні. Цей червонокнижний птах мешкає на Хмельниччині, але зустріти його – справжня удача, адже він тримається від людей на відстані. Має чорний лелека й ще одну цікаву особливість: природний імунітет до зміїної отрути.

На каблучці заховалися одразу два рідкісних птахи, тож власник прикраси матиме щастя, навіть не розшукуючи лелеку по болотах. А ще на шинці можна побачити три перехрещені стріли – герб Хмельницького, що нагадує нам про старовинну історію. І хай історія ця не завжди була простою, про що свідчить хоча б неодноразове перейменування міста, та все-таки як цікаво заглядати у минуле, туди, де на затишній вуличці починає будуватися славетна аптека…

Ольга Орінго