Хостинг фотографий для пользователей Оринго
Чат с менеджером

Поставити питання

 
Ювелірний дім Орінго
0800-759-550
(безкоштовні дзвінки)

Магія погляду спостерігача та особливі відкриття

Нічого в світі не існує, поки не стане комусь помітним чи потрібним... Відомий «парадокс спостерігача» полягає в тому, що коли ми на щось дивимось, ми мимоволі це змінюємо, і деякі явища трапляються лише тоді, коли є глядачі.

«Скільки ми бачимо, а скільки додумуємо? Людині настільки ж складно відділити одне від іншого, як і відрізнити світло від повітря або вологість від води» (Елспет Хакслі) 

Пам’ятаєте горезвісного кота Шредінгера, який одночасно живий і мертвий з 1935 року? Щоб дізнатися вб’є або не вб’є його радіоактивна речовина з ймовірністю напіврозпаду 50% через одну годину, потрібно відкрити коробку. На щастя, кіт з найвідомішого експерименту фізика Ервіна Шредінгера уявний, як і коробка, але от результат експерименту — цілком реальний. Безліч подій виходять з суперпозиції (це коли існують одночасно два стани) тоді, коли ми звертаємо увагу на коробку та відкриваємо її...

bd6d130d4bdf5d26f2633b88737ba5e9.md.jpg

Ну що, відкриваємо коробку? Пропоную не вважати цей експеримент ризикованим — зараз коробка може бути з чим завгодно, не лише ящиком Пандори, і наслідки від появи спостерігача не завжди можуть коштувати життя якомусь довірливому котику. 

Просто пропоную зараз подивитися на якісь моменти та спробувати змінити їх увагою спостерігача. Для чистоти нашого експерименту можна обрати будь-що з існуючого у сірому фоні вашої особистої невідомості, тобто точно не біле (усе те приємне й корисне, чим ви вже зацікавлені та розвиваєте) і не чорне (те погане, що вас напружує і ви бажаєте це змінити, але поки ніяк).     

Щоб стало зрозуміліше, наведу приклад з моїх власних подорожей за коробками. 

Рік тому довго збиралася з духом на прем’єру «Молитви за Харків», бо мала дуже об’ємний матеріал про історію, архітектуру та літературу, розуміючи — ніхто довгі тексти наразі не читає. Шукала як підрізати до розміру есе, щоб люди зрозуміли, що я наробила, та гарячково гортала сторінки в пошукові гуглу, читаючи усе про Харків без прив’язки до Григорія Сковороди, Держпрому та рогу достатку. Ну майже без прив’язки. без понятия

Побачила словосполучення «п’ятий Харків», зацікавилася.  Виявилося, що проходить такий літературний фестиваль в нашому місті за підтримки Жадана, але якось не надто помітно. Так, а чому «п’ятий», де ж попередні чотири? Почала шукати і побачила постать Юрія Шевельова. Зацікавилася далі і замовила маленьку збірочку з трьома його есе. І несподівано повернулася знову до Сковороди.

Швиденько зробила прем’єру підвісу, зробила ескізи на каблучку «Нерівна рівність»… 

beced835c924925f16323d8f6099533f.md.jpg

3060b507d6f77c63ceb6e2e387adecd7.md.jpg

d4dba36e28ee64b8554c9f40c588a02b.md.jpg

 

... і занурилася в нові пошуки. Коли почала читати біографію Юрія Шевельова "Я - мене - мені... (і довкруги)", відчула — знайшла справжній скарб: історії про рідне місто та долю людини на зламі епох.

 

67332324ccef2d4fe82a1481240ca22c.md.jpg
 

Далі ситуація вже розходилася кругами — імена тих, хто зробив Харків назавжди особливим, створювали безліч стежок до нових знань і я вчусь вчитися так, як ніколи не мала бажання у юності. Обожнюю, коли тріщать мізки від перевтоми, коли не вистачає часу на практичні речі, а треба ж ще зрозуміти, як саме виглядає зв’язок людини з місцем сили. І як пощастить — намалювати. 

Зовсім легко могла б ніколи не побачити Юрія Шевельова і, звісно, від цього його постать нікуди б не зникла з історичного небосхилу (зникала з харківських стін тільки його меморіальна табличка). В моїй самоосвітній програмі було б щось інше, замість Харкова століття тому. Але десь на небесних терезах у незламного Харкова, Шевельова, будинка «Слова», Сковороди та інших не надто практичних моментів буття (те, що не випити й не з’їсти) без мого щирого захоплення на одну грамулечку ваги б точно стало менше. Ми ж з вами добре знаємо, що час завжди стирає усе в пил непомітно, і коли забувають принципи незламності, стіни розсипаються…

Продовження про мій особистий Харків буде обов’язково, зупинятися не хочеться і дізнаватися нове вкрай цікаво. Стосики книжок про Харків — лише частина звичного пейзажу робочої поверхні, примушую себе не нехтувати новими знаннями, рухаюся у різних напрямках і те, що отримую, набагато більше аніж витрачені гроші на придбання книжок, курсів та лекцій. Я отримую постійне оновлення моєї внутрішньої палітри для пошуку образів та ідей, отримую відповіді на різні внутрішні питання про сенс життя і продовжую абонемент у цьому світі, бо чітко впевнена — життя продовжується, поки існує цікавість до абстрактних речей, до усього, що примушує мозок шукати відповіді. 

Могла б ще розповісти різні експерименти останнього місяця: про раптову любов до роботи гіпофізу завдяки лекції лікаря про безсоння, про захоплення музикою і автором, яке почалося з питання «А хто написав пісню «Алілуйа» і про вивчення творчості неймовірного Паоло Учелло, яку розкрила мені книга про креативність (погляньте тільки нижче на "Сферу з загостреними діамантами", її створено у середині ХІІІ століття!), але ж треба й інколи помовчати... 

 

fa8e02adafc09dcd76cf708f5171b304.md.jpg


І дати слово вам, друзі!

Просто відкрийте щось для себе несподіване, спіймайте таке, що вас раптово зацікавить: ім’я, подію, закон, образ, ідею, місто, страву чи справу... Хоч у випадковій книжці з полиці, хоч у гуглі за нестандартним пошуком — зачепіться за початок та пройдіться стежкою, поки погляд не зупиниться. 

Як знайдете, напишіть, будь ласка, в коментарі декілька фраз, що саме ви побачили. Експеримент буде призовим, а результати «відкриття коробок» дізнаємося на початку наступного тижня. 

 

З любов’ю, Олена Маслова любовь

Cleona
Пнд, 11/12/2023 - 11:45

Зараз читаю дописи і слухаю дебати польскої письменниці українського походження Ольги Токарчук. Вона отримала Нобеля у 2018 році. І думаю - чому Польща має аж 5 літературних "Нобелівських"лавреатів? Токарчук отримала нагороду з формулюванням: "...за оповідацьку уяву, яка з енциклопедичною пристрастю представляє перетин кордонів як форму життя". Очільник Нобелівського Комітету з літератури Андерс Ульсон відзначив майстерність і вишуканість її творів, головну тему яких становлять кордони і культурні переходи. Найвідоміші романи Токарчук: «Дім денний, дім нічний», «Правік та інші часи», «Веди свій плуг понад кістками мертвих», «Бігуни» і «Книги Якова». Саме дивне, що Ольгу в Польщі не всі сприймають, і її книги складні і непрості за змістом, бо торкаються різних історичних і родових травм.
Sunshine
Пнд, 11/12/2023 - 22:18

Декілька днів тому попалися книги Мирослава Дочинця ( Многії літа …, та інші), знаю, вони не нові, але я все проходила повз них … Прості поради на складні питання …
olenabuglova
Пнд, 11/12/2023 - 22:40

Спробую описати цей потік свідомості) Почалось з того, що на днях на улюбленому youtube-каналі "Шалені авторки" з'явилась лекція про твір Валер'яна Пілмогильного "Місто" - урбаністичний роман (розповідь, як завжди, була цікавою і корисною). Користуючись нагодою, пішла до Вікіпедії освіжити власне розуміння терміну "урбанізм". Тут-таки згадалось "Urbi et Orbi"). Ну, а там вже мозок підтягнув "Всякому місту -звичай і права..." нашого Григорія Савича. Вирішила переслухати альбом "SKOVORODANCE", записаний у стилі реггі групою українських музикантів на вірші Сковороди (звучить, до речі дуже сучасно!). А вже після того алгоритми youtube підтягнули посилання на програму Dantes live, записану кілька місяців тому у нашій багатостраждальній Сковородинівці, де директорка музею Сковороди розповіла про процес відновлення музею після влучання ворожої ракети. І хоча серце боліло дивитись на те, що орки зробили з дорогою для нас пам'яткою ( а я ж була там ще школяркою!), тим не менш вразив оптимізм працівників музею. Отака вийшла у мене несподівана літературна подорож чи то в минуле, чи то в сучасне...
Kell
Втр, 12/12/2023 - 09:22

Мене книжки знаходять дуже дивним чином) Нещодавно в сторіс подруги побачила гарне тістечко, з посиланням на кафе. Тістечко подруга рекомендувала, і кафе мало гарну назву -"Кохана", тому звісно я пішла на сторінку кафе. Там трохи поблукала і наштовхнулася на дивний факт. " На 128 сторінці книги " Кафе на краю світу" засновник кафе KOHANA відчув, що хоче відкрити власне кафе" Я ж мала знати, що то за книга така мотивуюча:) Така от дивна історія знайомства. А що до несподіваних речей, які стали початком довгої історії- можу згадати плетений браслет на руці випадкового хлопця у метро. Браслет був гарний, явно ручної роботи, яскравий і незвичний. Спитали в хлопця, де можна знайти такий браслет? Він сказав лише : " Приходь на Тавале", і вийшов з вагону метро на своїй зупинці. Потім був квест з пошуком змісту слова Тавале, бо інтернет в той час тільки починався, і гугл ще не вирішував будь-які завдання в лічені секунди)) Та врешті я потрапила на цей психологічно-творчий фест, і закохалася в нього. Скільки разів я їздила на Тавале, я навіть не порахую. Скільки всього в мені змінилося завдяки тому хлопцю і його браслету- теж неможливо виміряти. Я йому досі вдячна))))
Madra Rua
Втр, 12/12/2023 - 16:00

Для мене це звичайна історія, коли фраза чи згадування про щось у книзі, тягне за собою пошуки додаткової інформації, які можуть перетікати у пошуки ще якихось даних. Іноді ланцюг розтягується настільки, що вихідні дані вже мало пов'язані з кінцевою ланкою. Пам'ятаю, коли читала вперше "Чорнильне серце" Функе, то виписувала епігарфи до глав, а потім шукала початкові твори, з яких письменниця брала цитати. В мене навіть файл зберігся "Епіграфи з Чорнильного серця", створений у 2013 році. Там була, зокрема, цитата з "Там, де живуть чудовиська" Моріса Сендака. Я прочитала книгу, потім подивилася фільм, а до цього фільма рекомендувалися схожі, тож я також подивилася "Міст в Террабітію" і "Скеліг" (а після прочитала першоджерела до обох фільмів), та "Країну припливів" (після якого зрозуміла, що мені треба негайно піти та ознайомитись з асортиментом алкоголю у найближчій крамничці). З творами Майкла Муркока я теж ознайомилась завдяки якійсь книзі (нажаль, не пам'ятаю її назву та автора), де головний герой дуже любив романи про Елріка Мелнібонійського. З зовсім свіжого: зараз читаю антологію жахів, де в оповіданні Елізабет Хенд згадується про фреску "Збирачки шафрана", тож я пішла гуглити мінойськи фрески Акротіри та роль шафрана у стародавній культурі. І в тій же збірці із здивуванням дізналася, що фільм "Рембо: перша кров" знято за романом. Ніколи не замислювалась над фільмами про цього персонажа (хоча і любила їх в дитинстві), не шукала про них ніякої інформації і навіть подумати не могла, що насправді Рембо прийшов на екрани з книги. Тож теперь буду читать роман Девіда Моррелла, за яким і зняли фільм.
Лелеока
Втр, 12/12/2023 - 17:08

Не знаю чи не буде самообманом, коли обираєш наче те, що "знаходиться в сірій зоні". Я не уявляю, щось таке, повз чого проходила, а через якийсь факт зачепилась оком. Думаю, що все одно якийсь місток буде між темою зацікавленості та темою, в яку раніше не занурювався. Наприклад, до цього року не мала намір навчатися вишивати (поганий зір, відсутність часу, лінь,...), а цьогоріч накупила книжок для заохочення. Та і раніше обожнювала орнаменти, обожнювала чуже вишивання. Раніше уникала трилерів та жахів, та завдяки Екслібрису долучилася до читання Кінга. Проте для мене це дуже важке читання, дуже довго відходжу. Цьогоріч відкрила для себе поличку у Vivat з раніше маловідомими мені письменниками, дещо й купила собі для читання. Та це також не сіра зона... Тож не уявляю навіть що саме могла б таким назвати. Наукові тексти з фізики, хімії,.. Просто через те, що мені буде бракувати знань, щоб ознайомитись із ними. Все інше - приходить у слушний час. Інколи навіть жартую, що в мене ж Селена у Близнюках і лаятись за те, що купила нових, коли не все вже куплене прочитала, не можна.
Anastasiya
Втр, 12/12/2023 - 21:17

Обожнюю такі моменти, коли читаєш щось, знаходиш невідоме слово, ідеш його «гуглити», і понеслось!..ось так нещодавно читала рецензію до книги «Дружина мандрівника у часі» (дуже раджу почитати тим, хто любить тему подорожей у часі), і натрапила на згадку про явище «Missing 411». Пішла дізнаватися, і «зависла» на тиждень! Люди, тиждень! Явище це стосується безвісти зниклих у дикій природі за дивних обставин (зникають на туристичних маршрутах, коли навколо безліч людей), їх часто одразу починають шукати, але не знаходять і сліду! Але через якийсь час, буває через роки! Знаходять цих людей мертвими у великій віддаленості від місця зникнення, часто без одягу, без слідів насильницької смерті…є навіть дослідники цих явищ. Потім почала читати книги Девід Поллайдеса щодо цих явищ. На світі так багато загадкового і незвіданого…ось так одна книга навела на зовсім нове для мене.
gillyflower
Втр, 12/12/2023 - 23:23

Не буду навіть намагатися пригадати пошуки сеансів, ігри в слова та дефініції, які траплялися не знати скільки разів (хоча маю визнати, і то із задоволенням, що в коментарях тут вже для себе цікаве повідзначала). Цього разу спробувала просто відслідкувати, як мене "заносить", аж самій цікаво стало. Вибір подарунку подрузі, яка наразі дуже далеко, призвів до блукань дивними стежками: від руйнування стереотипів до ностальгії, від збагачення словникового запасу - до цікавинок для синочка, який без "розкажи" нічого додати не погоджується. Тож, з найцікавішого. "Фітинг". Водопровідна гайка з прямокутним розрізом. Так-так, та сама каблучка "американка"! Натрапила на неї, шукаючи хоч щось про українські хустки-"американки". Їх, виявляється, діаспора надсилала подарунками зі США. А там ці хустки цінувалися, бо були... З Японії! Вовняна хустка з класичним квітковим орнаментом Швейцарії - з країни сонця, що сходить. Ой, це ж, мабуть, саме та краса, яку я обожнювали в дитинстві? У мами було щось надзвичайне - з люрексом, червоно-трояндове та величезне. Скільки суконь з тієї хустки накручено та закріплено на собі. І як я зовсім забула про неї? Мама не носила, занадто яскраво та блискуче, але ж зараз - це вже зовсім інше сприйняття і цінність. Зайва нагода "пошарудіти" в шафі батьків. Лише дістатися до неї б... Клята війна!!! Стоп! Ми ж зараз свідомі, занурюємось у "сірі інтереси". Де ж японці брали вовну? В них явно не так багато овець. Ага, закупівлі з-за кордону. А зараз нові в нас такі хустки є? Ого! То ціна дивує більше, ніж історія. От, найцікавіше (кашемір та його цінність і особливості - похапцем "по діагоналі", щоб лишитися в темі). Найдорожча вовна у світі .. Ну хто б міг подумати? У вікуньї!
Нимфа
Ср, 13/12/2023 - 18:05

Не збиралась нічого писати, але несподівано для себе "зачепилась" за словосполучення "місце сили" з цієї статі. І задумалась про своє місце сили, яке не відвідувала вже більш ніж 10 років. Стало так сумно... А вчора випадково наткнулась на передачу Буткевича, у якого в студії були музиканти гурту "Mari Cheba". В них є пісня з одноіменною назвою "Місце сили". І солістка цього гурту сказала дуже цікаву річ: "Якщо людина має сильну енергетику, то їй не потрібно мати ніяке місце сили. Бо де би ця людина не знаходилась, вона завжди бути створювати навколо себе це саме місце сили. Тобто людина сама по собі є місцем сили". Це було дуже неочікуване відкриття особисте для мене. Я навіть "зависла" на деякий момент. Але подумавши над цією думкою, я погодилась з данною дівчиною. Це ж так круто! Мати місце сили всюди, де би ти не знаходився.
Salnyk Violetts
Сб, 16/12/2023 - 10:05

Для мене цим несподіваним виявилося захоплення антикваріатом. Так вже сталося що через війну я майже на два роки оселилася у Львові та часто просила дідуся відправляти мені деякі свої речі з дому( він категорично відмовився з нами їхати ). В одній з багатьох коробок виявила коробку зі всіляким мотлохом: біжутерія, статуетки, різні дрібнички. Одразу обурилася на себе, як і навіщо я стільки накупила, воно ж важке тепер ще його знав додому відправляти. Але все ж таки вирішила покопирсатися . Обурення зникло і я поринула у спогади де і як я знаходила кожну річ. Дійшла черга до масивного та трохи дивного кольє. Промайнула думка а раптом це щось цінне. Але по натурі я дуже скептична тож одразу наказала собі годі мріяти про всілякі дурниці тим паче з моїм везінням . Але через природну цікавість почала вивчати до якого стилю можна віднести цю прикрасу, виявилось що там є невідома мені проба, тож я почала велике дослідження різноманітних проб і чим вони відрізняються у різних країнах. Так з одніє теми я перескочувала на іншу. Одна зі стежок навіть вивела мене на статтю Орінго про прикраси 20 століття. Згодом підтягнулися і знання іноземних мов для формування запитів в інтернеті та читання іноземних статей бо як виявилося на українській мові джерел виявилось не дуже багато з деяких деталей. Ось так розмотування клубка, збирання по крихтах історії допомогли мені усвідомити, що ця справа мені дуже близька. Але мої прагматичні думки, стереотипи що антиквари зазвичай тільки чоловіки, та просто сумніви у собі змушують мене не сильно поринати у мрії та залишити це наразі як хоббі. А далі подивимося що з цього вийде. Дякую, що надали слово.