Нічого в світі не існує, поки не стане комусь помітним чи потрібним... Відомий «парадокс спостерігача» полягає в тому, що коли ми на щось дивимось, ми мимоволі це змінюємо, і деякі явища трапляються лише тоді, коли є глядачі.

«Скільки ми бачимо, а скільки додумуємо? Людині настільки ж складно відділити одне від іншого, як і відрізнити світло від повітря або вологість від води» (Елспет Хакслі) 

Пам’ятаєте горезвісного кота Шредінгера, який одночасно живий і мертвий з 1935 року? Щоб дізнатися вб’є або не вб’є його радіоактивна речовина з ймовірністю напіврозпаду 50% через одну годину, потрібно відкрити коробку. На щастя, кіт з найвідомішого експерименту фізика Ервіна Шредінгера уявний, як і коробка, але от результат експерименту — цілком реальний. Безліч подій виходять з суперпозиції (це коли існують одночасно два стани) тоді, коли ми звертаємо увагу на коробку та відкриваємо її...

Ну що, відкриваємо коробку? Пропоную не вважати цей експеримент ризикованим — зараз коробка може бути з чим завгодно, не лише ящиком Пандори, і наслідки від появи спостерігача не завжди можуть коштувати життя якомусь довірливому котику. 

Просто пропоную зараз подивитися на якісь моменти та спробувати змінити їх увагою спостерігача. Для чистоти нашого експерименту можна обрати будь-що з існуючого у сірому фоні вашої особистої невідомості, тобто точно не біле (усе те приємне й корисне, чим ви вже зацікавлені та розвиваєте) і не чорне (те погане, що вас напружує і ви бажаєте це змінити, але поки ніяк).     

Щоб стало зрозуміліше, наведу приклад з моїх власних подорожей за коробками. 

Рік тому довго збиралася з духом на прем’єру «Молитви за Харків», бо мала дуже об’ємний матеріал про історію, архітектуру та літературу, розуміючи — ніхто довгі тексти наразі не читає. Шукала як підрізати до розміру есе, щоб люди зрозуміли, що я наробила, та гарячково гортала сторінки в пошукові гуглу, читаючи усе про Харків без прив’язки до Григорія Сковороди, Держпрому та рогу достатку. Ну майже без прив’язки. 

Побачила словосполучення «п’ятий Харків», зацікавилася.  Виявилося, що проходить такий літературний фестиваль в нашому місті за підтримки Жадана, але якось не надто помітно. Так, а чому «п’ятий», де ж попередні чотири? Почала шукати і побачила постать Юрія Шевельова. Зацікавилася далі і замовила маленьку збірочку з трьома його есе. І несподівано повернулася знову до Сковороди.

Швиденько зробила прем’єру підвісу, зробила ескізи на каблучку «Нерівна рівність»… 

... і занурилася в нові пошуки. Коли почала читати біографію Юрія Шевельова "Я - мене - мені... (і довкруги)", відчула — знайшла справжній скарб: історії про рідне місто та долю людини на зламі епох.

Далі ситуація вже розходилася кругами — імена тих, хто зробив Харків назавжди особливим, створювали безліч стежок до нових знань і я вчусь вчитися так, як ніколи не мала бажання у юності. Обожнюю, коли тріщать мізки від перевтоми, коли не вистачає часу на практичні речі, а треба ж ще зрозуміти, як саме виглядає зв’язок людини з місцем сили. І як пощастить — намалювати. 

Зовсім легко могла б ніколи не побачити Юрія Шевельова і, звісно, від цього його постать нікуди б не зникла з історичного небосхилу (зникала з харківських стін тільки його меморіальна табличка). В моїй самоосвітній програмі було б щось інше, замість Харкова століття тому. Але десь на небесних терезах у незламного Харкова, Шевельова, будинка «Слова», Сковороди та інших не надто практичних моментів буття (те, що не випити й не з’їсти) без мого щирого захоплення на одну грамулечку ваги б точно стало менше. Ми ж з вами добре знаємо, що час завжди стирає усе в пил непомітно, і коли забувають принципи незламності, стіни розсипаються…

Продовження про мій особистий Харків буде обов’язково, зупинятися не хочеться і дізнаватися нове вкрай цікаво. Стосики книжок про Харків — лише частина звичного пейзажу робочої поверхні, примушую себе не нехтувати новими знаннями, рухаюся у різних напрямках і те, що отримую, набагато більше аніж витрачені гроші на придбання книжок, курсів та лекцій. Я отримую постійне оновлення моєї внутрішньої палітри для пошуку образів та ідей, отримую відповіді на різні внутрішні питання про сенс життя і продовжую абонемент у цьому світі, бо чітко впевнена — життя продовжується, поки існує цікавість до абстрактних речей, до усього, що примушує мозок шукати відповіді. 

Могла б ще розповісти різні експерименти останнього місяця: про раптову любов до роботи гіпофізу завдяки лекції лікаря про безсоння, про захоплення музикою і автором, яке почалося з питання «А хто написав пісню «Алілуйа» і про вивчення творчості неймовірного Паоло Учелло, яку розкрила мені книга про креативність (погляньте тільки нижче на "Сферу з загостреними діамантами", її створено у середині ХІІІ століття!), але ж треба й інколи помовчати... 

І дати слово вам, друзі!

Просто відкрийте щось для себе несподіване, спіймайте таке, що вас раптово зацікавить: ім’я, подію, закон, образ, ідею, місто, страву чи справу... Хоч у випадковій книжці з полиці, хоч у гуглі за нестандартним пошуком — зачепіться за початок та пройдіться стежкою, поки погляд не зупиниться. 

Як знайдете, напишіть, будь ласка, в коментарі декілька фраз, що саме ви побачили. Експеримент буде призовим, а результати «відкриття коробок» дізнаємося на початку наступного тижня. 

З любов’ю, Олена Маслова