Хостинг фотографий для пользователей Оринго
Чат с менеджером

Поставити питання

 
Ювелірний дім Орінго
0800-759-550
(безкоштовні дзвінки)

Міняю книгу на квиток в кіно!

Книга завжди буде краща за екранізацію. Гадаю, ви стикалися з такою думкою, а можливо й згодні з нею. Дійсно, для людини, що не обмежується легким контентом та звикла черпати інформацію не тільки з телевізора, час, проведений наодинці з гарною книжкою, важко чимось замінити.

Та чи діє ця аксіома у випадку зі складними, філософськими та багатошаровими творами? Наприклад, якщо у вас зникає бажання читати лише при одному погляді на величезну кількість сторінок дрібним шрифтом, або сюжет не спішить укладатись у голові у більш-менш злагоджену систему та з кожною сторінкою лише більше заплутує вас. Причин, щоб віддати перевагу кіно, а не книзі, може бути кілька і, вважаю, вони більш ніж поважні.


Адже кіно вже давно ніжиться у променях слави як окремий й доволі виразний вид мистецтва. При чому кінематографу пощастило увібрати у себе кращі риси фотографії, живопису, театрального мистецтва та ще багато інших «плюшок», що заставляють нас не зводити очей з екрана. Звичайно, екранізації складних книжок не роблять заплутаний сюжет простим, глибоких героїв поверхневими, тому при перегляді марно чекати безтурботного настрою. Гадаю, що в більшості випадків рука так і не потягнеться до відерця з попкорном. Але кіно під силу заповнити порожнечу, що лишилась після прочитання чи намагання прочитати книгу, відсутніми деталями пазла так, щоб утворилась цільна картина почуттів. А читач із чистою совістю міг би викреслити автора із переліку must read, чи, навпаки, записати у нього.


Спочатку розкажу про приклад із власного досвіду. Знайомство з романом «Парфюмер» Патріка Зюскінда трапилось в мене на черговій хвилі популярності автора на початку нульових. Я симпатизую подібному жанру, тож очікувала, що книга не розчарує. Та, мабуть, недооцінила талант автора, що з маніакальною точністю та огидно вивіреними деталями описав життя головного героя та його хворобливе марнославство. Мабуть марно чекати чеснот від людини, чиє життя нагадує смердюче звалище відходів, а все те прекрасне, що в ньому мало необачність трапитись - було викраденим, відібраним, захопленим ціною людського життя. Та все ж логічний фінал, в якому зло так чи інакше було покаране, не залишив по собі ніякого морального задоволення. Скоріш почуття огиди від контакту з чимось вкрай брудним. Книгу після прочитання я позичила подрузі й не наполягала на поверненні. Але екранізацію книги дивилась без упередженості, ніби знайомлюсь із твором уперше. Можливо це тому, що мене з перших секунд зачепила операторська та режисерська робота. Команді кіномитців вдалось не тільки передати симфонію звуків, кольорів, а й, здається, аромати. А деякі кадри були схожі на полотна послідовників Рембрандта.

 

08f0bc30a6d1220edd0478bfee275e58.md.jpg

e7494a22bc8ba8f8284b55b92dab1252.md.jpg



Цікавинок серед екранізацій в сучасному кіносвіті чимало, кожен може знайти щось для себе. Серед авторів, яких екранізують з більш-менш рівним успіхом, без перебільшеного вихваляння чи прискіпливого цькування – Ремарк. Майже кожен видатний твір автора мав продовження на екрані, а деякі й не одне. З тих, що можуть зацікавити сучасного глядача, не примушуючи до надто далекої мандрівки у старий кінематограф, «Тріумфальна арка» 1984 року з Ентоні Хопкінсом у ролі хірурга Равіка. Так, це чудовий привід побачити геніального актора в новому амплуа. І якість англійської постановки говорить сама за себе.

 

437d4e7af14f88cbb3591b296378b1af.md.jpg


Та іноді екранізації викликають реакцію, яку менш за все очікують кінопродюсери: несприйняття самими авторами. Наприклад, стрічка «Ім’я Рози» 1986 року на більшість глядачів справила досить позитивне враження. Можливо тому, що режисер не надто заглиблювався у потаємні сенси твору, обмежившись містично-детективною історією на тлі темних середньовічних декорацій. Після виходу фільму на екрани, розчарований Умберто Еко заборонив будь-які екранізації своїх творів.


Протягом життя не давав згоди на екранізацію свого чи не найголовнішого твору і Габріель Гарсія Маркес. Адже то не жарти, вмістити кожну главу принаймні у 2-хвилинний відрізок. Краще взагалі не братися, аби не спаплюжити ідею. Та перед смертю Маркес все ж зняв заборону й у 2019 році кіносвіт сколихнула новина - компанія Netflix отримала права на екранізацію «Ста років самотності». А в жовтні 2022 вже було розпочато роботу над серіалом, про що стрімінговий сервіс не забув сповістити яскравим і загадковим тізером.Тож у нас попереду багато цікавого.тридэ

 


Чи маєте ви на згадці екранізації, що приємно вразили вас і виявились сильнішими за книги?

 

Наталія Орінго

celenitty
Вс, 15/01/2023 - 06:01

Мне понравилась экранизация " Ярмарки тщеславия" У. Теккерея. Там главную роль авантюристки сыграла Риз Уизерспун. Необычное для нее амплуа плохой девочки. Мне кажется вышло отлично.