Говорити про Україну можна й мовою прикрас. І, як й в мові, тут можуть бути не тільки прямі значення, а й асоціації, натяки та алюзії — тим складніші, чим більше сенсів хоче вмістити їхній автор. Як же навчитися непрямому ювелірному мовленню, розмірковує Анастасія.

Так сталося, що все, чим я займаюся в житті, кар’єрно чи ні, пов’язано зі створенням сенсів. Словесних — і візуальних. Насправді візуальні вираження смислів поруч з нами набагато частіше, ніж ми думаємо, а ще вони мають тенденцію змінюватися. Сучасні діти все частіше запитують батьків, що за дивні малюнки позначають опції «підняти слухавку» і «зберегти файл»… Так от, з досвідом я зрозуміла, що означала колись почута дивна ремарка досвідченого дизайнера до колеги: «Менше літературщини!» Менше літературщини в дизайні — це коли логотип для стоматології не зуб, у рекламі парфумів L'Imperatrice немає жодної імператриці, а на обкладинці книги «Володар мух» не малюють, власне, мух. У цьому і є майстерність дизайнера: передати сенс не в лоба, а у відчуттях, асоціаціях, тонких натяках і невловимій атмосфері. Це важливо і для ювелірного дизайнера. 

Саме тому я така нетерпима до втілення теми України винятково через вишиванки, тризуби та синьо-жовтий біколор. На жаль, це найпростіший спосіб, який для людини зсередини культури є занадто простим і в якому, на мою думку, немає, власне, мистецтва. Колись, навчаючи нас, школярів, версифікації, досвідчені поети казали: «Найпершу риму поки відкидайте, бо вона найочевидніша і найпростіша, а працювати з простим так, щоб воно стало складним, ви ще не вмієте»… Так і візуальні образи, що, немов школярська віддієслівна рима, прибігають першими, часто не стають геніально простими, а лише набивають оскому. Хочу донести думку правильно, тому ще раз закцентую — я суджу саме з боку творців, тобто дизайнерів, модельєрів, бренд-менеджерів, які запроваджують продукт, а не з боку споживача. Задатися питанням «а чи можемо ми особливіше», коли підписуєш в розробку умовну колекцію штампованих вареників на двоколірних шнурочках з назвою «Кольє “Україночка”» — ось чого я вимагаю від сучасного українського ювелірного мистецтва. Це те, що забезпечить нам прогрес і те, що справді збагатить культуру, а не лише ритейлера.

Як тоді працювати? Думати. Прозвучить грубувато, але така вже я є: будь-яка моя порада зазвичай починається зі слів: «Подумаймо…» Культура твориться з культури: надивленості, начитаності, знання, що вже траплялося, а чого ще ні, де варто переосмислювати і освіжити, а де краще віддати шану і не торкатися доробку. Це складно, саме тому в сфері культурного менеджменту багато кризової роботи. Тут є великою ціна помилки, але талант і розум, що його обслуговує, в тандемі завжди перемагають. Я теж ношу на рюкзаку просту синьо-жовту стрічечку, і вона не муляє мені своєю простотою. Але коли хочу зробити заяву, одягаю «Міць України», де срібні шаблі оберігають золотий колос, і це говорить про мене так само потужно, як і про людей, які цей символ побачили саме в такому втіленні. Між іншим, це ще один критерій, як відрізняти мистецькі речі від «влобних» — вони ініціюють розмови. Кожен, хто зустрічав своїх по каблучці «Це шляпа?», мене зрозуміє.

На фото: підвіси Орінго

Найцінніші речі зазвичай трапляються на перетині сенсів. Щойно розповідали вам Hidden Treasure Антона Бойка, де давній трипільський глечик знайшов нове втілення у сучасних технологічних знахідках. 

А ось, наприклад, символ миру плюс українське вугілля з донбаських шахт плюс бахмутська сіль дорівнюють «Голуб волі України» Тетяни Калюжної. «Війна 2014-го на сході України внесла корективи в моє життя. Тато, який під час ворожого прильоту отримав поранення на нашій дачі під Іловайськом, через 3 дні помер. Після цього мама наполягла, щоб я виїхала з Донецька. Я взяла ювелірний складний стіл, полірувальну машину та все необхідне, що могло поміститися в автівку, і поїхала в Київ. Відтоді орендую і житло, і майстерню. Невдовзі, коли маму паралізувало, забрала до себе і її. З Донецька я взяла з собою пів мішка вугілля. Тож кожного разу, коли переїжджала з квартири на квартиру, перевозила і його. Розуміла: саме зараз це мій матеріал, мій ресурс, з яким мені подобається працювати». 

Антрацит, наносмола, срібло, цитрини, сіль

А Стас Дрокін створив «Незабудьку» — колекцію, де уламки російських ракет фрагментарно вписані в наші щоденники спогадів. «Незабудьки» зберігають пам’ять про події кожного дня війни Росії проти України – на кожному виробі є індивідуальний номер, що вказує на трагедію кожного дня. Це пам’ять про мужність захисників, знищену росіянами культурну, історичну, наукову спадщину та забрані життя. Також ці прикраси є символом подяки за міжнародну правову, гуманітарну, медичну та військову допомогу, що сприяє перемозі України. Вони є символом відродження життя на уламках трагедії».

«Незабудька» No 1-24022022, уламок російського снаряду, титан, бронза.

Зчитувати підтексти, відрізняти штампований несмак від власне творчості, створене "на злобу дня" від того, що лишиться на роки, не завжди просто. Але це вміння, якому варто навчитися, адже підтримуючи справжнє, ми сприяємо збагаченню української культури — і робимо її більш помітною в світі.

___

При підготовці есею були використані матеріали The Village та Вільне Радіо.

Анастасія Орінго