Починаючи з 2020 року громадська організація «Ювеліри України» (де я є співзасновницею) нагадує як ювелірам, так і поцінувавчам їх творчості про особливу складову нашої культури — нескінченно прекрасне та таємниче ювелірне мистецтво. 

Навіщо потрібні якісь там професійні свята зараз, коли в країні війна? Мені здається, що згадки про важливі складові нормального життя людини наразі потрібні навіть більше, ніж у мирні часи — боротьба точиться між бездушним, злим хаосом і світом цивілізації, в якому життя людини і культурні надбання суспільства мають значення. 

Раніше ми долучалися до загального святкування нібито міжнародного дня ювелірів 31 січня, але сумнівне походження цієї дати від росіянських зборів та дивне незнання інших народів про визначний день роблять цю дату токсичною: між нашим народом і агресивним сусідом відбувається що завгодно, окрім свята. До речі, на нас навіть сварилися та ображалися деякі учасники ринку, коли ми казали, що то — не наше свято. Люди швидко звикають до певних дат, відчувають з ними зв’язок і будь-яке втручання у звичний хід життя викликає неприйняття… Та війна рішуче розрізала ниточки, які тримали нашу ювелірну галузь прив’язаною до уламків імперії, і тепер у нас свої окремі не лише святкові дати, а й історія, сьогодення та плани на майбутнє. 

Для переходу свята в офіційні календарі ми знову відправили листа до адміністрації президента від ГО «Ювеліри України», але то вже деталі, які не надто суттєві — головні дії почнуться після Перемоги. Головне, що це свято не штучне, а поступово зростаюче. І чим більше в нього буде прихильників, чим частіше його згадуватимуть, тим більше шансів у звичайної ювелірної галузі промисловості на перетворення в важливу галузь митців та чародіїв.

Я чітко розумію, що Орінго не зможе повноцінно існувати та розвиватися у суспільстві, де немає поваги до мистецтва і самих ювелірів. Багаторічний особистий досвід боротьби за ювелірні права підказує, що для розвитку нашої справи необхідні однодумці, зрозумілі правила співіснування, взаємоповага та вихід у світ. Поки що, за рідким виключенням, на справжніх міжнародних виставках українські ювеліри — екзотика. Є складнощі з професійною освітою, з дослідженнями творчості, та навіть з постачанням дорогоцінних металів... Легше сказати, з чим складнощів немає — в Україні багато самобутніх, оригінальних та талановитих творців. 

Процитую листа до АП:

«Справжнє професійне свято народжується, коли є цінності, що об'єднують. Нашу спільноту безумовно об'єднують: 

— наша країна, яку ми захищаємо, підтримуємо, любимо і шануємо;

— ювелірна справа як вияв прекрасного, творчого і позитивного;

— історія, що дарує нам неперевершені можливості пишатися видатним минулим.

Отже саме цей день, 21 червня, є гарним днем, коли варто згадати про нескінченно позитивну професію ювеліра та виказати підтримку професійній спільноті. У повній мірі це й день майстрів-каменярів, огранувальників і гемологів, бо витонченість і довершеність українського огранування широко відома в різних куточках планети.

Це свято завжди може мати свій незабутній символ — Скіфську Пектораль, як дороговказ для нинішніх ювелірів творити своє справжнє і мріяти про те, щоб залишити своє ім'я у віках і щоб в українських прикрасах жили традиції, душа, смисл та краса...»

Отже, знову буду знаходити час для просування вперед свого бачення справедливої та справжньої ювелірності. Вже витягнула з небуття професійний форум "Ювелірний ринок" і перейменувала його у "Ювелірний літопис", буду продовжувати збирати там історії боротьби, а ще додам історії перемог і окремий розділ про ювелірне мистецтво під час війни. 

Також хочу нагадати вам, друзі, про дуже цікаве та корисне інтерв’ю «Про музеї, ювелірність та культуру…» з Іриною Удовиченко, старшою науковою співробітницею науково-дослідного відділу «Історія ювелірного мистецтва в Україні» Музею історичних коштовностей України. Воно надзвичайно влучно потрапляє в тему сьогоднішнього свята. 

Зі святом усіх нас, хто любить і поважає справжнє ювелірне мистецтво!

Головна чарівниця Орінго,

Олена Маслова