Схоже, що цього тижня на мою долю випало виконувати роль тамади і оголошувати, за яке свято варто підняти келих… Тому сьогодні нагадую про важливе для мене свято 14 лютого — Міжнародний день дарування книжок (International Book Giving Day). 
Ще задовго до того, як у неймовірно приємного процесу дарування книжок з’явилася власна дата, я обожнювала дарувати друзям книги. Особливо мені подобалося знайти книгу, яка максимально людині підійде, зацікавить та щось добре порадить, а не лише буде листівкою, в яку сховала гроші і потім — звичайним предметом інтер’єру. Так роздаровано було дуже багато книжок. А скільки їх я раніше відвозила до бібліотек у спробах підкорити книжкову стихію та розчистити собі життєвий простор…
До речі, коли в Таємній кімнаті почали з’являтися книжки, це теж були з моєї особистої бібліотеки. На них ми протрималися декілька років. І якщо повернутися до Дня дарування книжок, усі вони були подаровані особисто мною, бо грошей з Орінго я за це не брала. Та й досі підкидаю україномовні книжки на полички Таємної кімнати, якщо розумію, що вдома вільні полиці закінчуються.
І як би рішуче не обіцяла собі менше купляти книжки, все одно мене до них тягне, а їх — до мене. І якщо колись спитають, ким я була за межами ювелірного шляху, сподіваюсь отримати титул шаленої книжкової маніячки (з вірусним ефектом). 
Тепер в мене є ще одна особлива людина для дарування книжок – десятирічний онук Федір, який мешкає з початку війни у Словаччині. Вгадати з книжками, які він захоче читати без танців та умовлянь — завжди свято!
Вже писала два роки тому про принципи підбору книжок для нього. Тепер казки майже втратили свої позиції, Федір читає про однолітків та різних героїчних героїв, про Гаррі Поттера і про історичні пригоди доби фараонів, про наукові відкриття та про дорослішання.
А нещодавно захопився вивченням Чорнобильської катастрофи, але й тут не підкачали наші видавці, на щастя — знайшла чудову наукову книжку "Реактори не вибухають" про ті події та радіацію, а на додачу (і мабуть вона піде в читання першою) суцільне міфічне божевілля від Антіна Мухарського про кістяка. 
Чому згадую зараз про родинну історію книгочитання?
Бо в оригіналі свято дарування книжок створювалося у 2012 році саме для того, щоб з книжками були дітлахи. International Book Giving Day не був тоді комерційним днем для знижок у книгарнях.
Але скажу вам чесно, друзі — от взагалі нема різниці, хто і як піарить зараз це свято, аби діти дивилися на читаючих дорослих і теж хотіли витрачати свій час на читання книжок.
Піду додавати для вас свіжу порцію книжок до Таємної кімнати. 
Допоки люди читають і дарують книжки, у Землі ще лишаються шанси.
З любов’ю, Олена Маслова 
