Коли я на початку тижня поділилася своїми думками щодо такого складного поняття як відновлення людяності в собі, мені дуже важливо було отримати відгук від вас, друзі. Так, інколи буває необхідно відчути, що зроблене й сказане хтось насправді помічає. Щиро дякую усім, хто знаходить в собі енергію і продовжує наш довгий та неквапливий діалог. 

Особливо це потрібно у часи складні й сумні, коли кожен крок уперед вимагає надзусиль, а лежати на місці не можна — сповзаєш у прірву непотрібних рефлексій. Тому дружня підтримка, увага й здоровий рух можуть творити дива от прямо тут і зараз. Ви відгукнулися на моє прохання розповісти про уособленням людяності та додали об’ємності цьому важливому поняттю:

 «…це як шматочки доброго чарівного дзеркала в кожному Навіть в тому ж тредсі, скільки людей завжди відкликаються до інших з підтримкою, та й ті які їдуть мовчки повз тригер теж є прикладом людяності – не підкидають дрова в вогонь силою витримки» (Тетяна Володимирівна)

 «Етимологія слів "людина" , "люди", "людяність" відсилає нас до готськ. liudan «рости», авест. raodaiti «росте», тобто ті, що народились. З цієї точки зору, найлюдяніші - рослини, тварини. А людина, як жива істота, придумала багато термінів, аби виправдати свою темну сторону. І доброго, і поганого в людині порівну. І обертається вона до інших то однією, то іншою стороною. Найстрашніше, що сталося - це зникнення правди. Можна сказати, що і правда у кожного своя. Так, можливо, а от істина - ні. І шлях до неї у людства далеченький. Щодо мене,  про людяність конкретної особи можу говорити, якщо добре знаю її особисто. А усе, що ми бачимо, чуємо у соцмережах, це ярмарок суєти» (Еліна Альбертівна)

 «Ірена Сендлер, Зура Карухімбі та інші подібні їм люди, які допомагали, ризикуючи собою, просто тому, що не могли лишитись осторонь чужої біди» (Юлія Анатоліївна)

 «Для мене людяність – це найчастіше про вчителів. Вчителів за покликанням душі, які працюють на низьких зп все життя, бо наша країна не навчилася ще цінувати працю освітян. Які продираються крізь дитячі «не хочу», «не можу» , «шо за крінж?» і таки показують можливості, які відкривають людям знання. Мені пощастило мати такого класного керівника, і вона без перебільшення-змінила моє життя на краще» (Олена Павлівна)

Кароль-Юзеф Войтила, більше відомий світу як Папа Римський Іван Павло II, казав так: "Майбутнє починається сьогодні, а не завтра. Навчіться насолоджуватися сьогоднішнім днем. Минуле змінити не в наших силах, майбутнє – для нас невідоме. І тільки сьогодні маємо можливість стати краплею щирості у бурхливих хвилях океану життя"

Яскрава особистість, великий діяч та особлива людина, Іван Павло II був на своєму місці довго й на користь людству. Думаю, що якби була можливість тестувати якось не лише фізичний стан кандидатів на високі посади, а ще й вимірювати здібність відчувати, співчувати й вибачатися, світ мав би іншу будову. Саме людяності не вистачає більшості людей, які досягли вершин суспільної ієрархії. Замислююся, чим насправді платять «сильні світу цього» за надзвичайні популярність, успіх та багатство. Може таки душу ампутують, бо вона заважає? Не дивно, що Івана Павла ІІ згадали двічі:

 «Для мене це Іван Павло ІІ, папа Римський. Тому що він протягом усього життя залишався насамперед справедливою і милосердною людиною, багато зусиль доклав для подолання релігійної ворожнечі, а свій вплив використовував в першу чергу для допомоги людям. Особливо це стає помітним у порівнянні з його наступниками» (Олена Володимирівна) 

 «Людяність... Для мене це спроможність співчувати дієво, не стояти осторонь та не мовчати в часи лиха, не приймати темну або, навіть, сіру, сторони в моменти вибору. Людяність ніколи не керується принципами тваринного, інстинктивного світу, де кожна людина людині вовк. Потяг до світла, як усвідомлення в собі іскри Творця, це і є людяність. Назву тільки два приклади, які мене вразили до сліз. Це Іван Павло II та Махатма Ганді. Цим людям вдалося зробити великі речі для своїх народів, та людства в цілому, саме завдяки людяності, як гаслу їх життя» (Тетяна Леонідівна)

А ще були дві важливі згадки про спільноти. Ці спільноти ніби українська таємна зброя, наша важлива грибниця, про яку добре знають усі причетні, а інші навіть не бачать. Я точно знаю, що без волонтерів усіх рівнів не існувало б України, бо це основа суспільства та його сітка страхування — люди, яким не байдуже. 

 «Для мене втіленням людяності та щоденним нагадуванням про неї є дівчата з нашої волонтерської спільноти "З надією в майбутнє", які регулярно відвідують поранених у шпиталі, звісно, не з пустими руками, також постійно забезпечують щоденні потреби військових. Про нас якось сказали, що ми "несерйозні волонтери", тобто, не збираємо кошти на дорогу військову техніку. Нехай так, але сплетені нашими руками маскувальні сітки та марушки постійно необхідні нашим військовим, а зібрані теплі речі та невеличкі подарунки до свят зігрівають їх у прямому та переносному сенсі» (Юлія Анатоліївна)

 «Напишу про те, що мене надихає. Це волонтери групи "Борщик дорянський", такий собі людський мурашник що з 2014-го сушить супнабори і закатує тушонки, виготовляє окопні свічки і плете сітки, дістає що потрібно і паяє те що потім прилітає куди потрібно. Багато купок людей, дехто з яких - моя родина, а про деяких і не знаю бо кожен робить шматок своєї справи, а роботи робити-не переробити. Просто щоразу, коли починаю закипати через необачне гортання соцмереж заходжу в спільноту "борщиків" задля їхнього світла і стає трохи спокійніше» (Наталія Богданівна)

Я довго думала, як можна продовжити цей діалог, і вирішила, що запропоную восьми співрозмовницям книжку, яка мені дуже допомогла повернути думки в іншому напрямку та протерти очі.

Якщо ще не читали і вам буде цікаво прочитати «Людство: Оптимістична історія», напишіть в коментар до замовлення або в особисті повідомлення, будь ласка. Книжки я вже замовила, на початку тижня приїдуть.

Оптимізм наразі на вагу золота і його треба розповсюджувати навколо. 

Дякую, що ви з Орінго!

З любов’ю, Олена Маслова