Визначні будівлі, особливо храми та палаци, іноді споруджуються навіть не роками – сторіччями. На створення краси потрібні час та натхнення. Втім, для її плюндрування сил треба куди менше, іноді вистачає чиєїсь дурної голови та вибухівки. Радянська влада зналася на цьому чудово – і нам ще довго доведеться збирати минуле по цеглинкам.

Доля Рівненського залу камерної та органної музики, колишнього костелу святого Антонія, з самого початку складалася непросто. Костел зводили на місті трьох попередників: один з них згорів, другий знищили татари, третій же до 1849 року прийшов в аварійний стан, через що його довелося зачинити.

Втім, місто потребувало храму, тож 30 вересня 1858 року на головній вулиці зібралася купа людей: власник Рівного князь Казимир Любомирський закладав наріжний камінь майбутнього костелу. І розпочався довгобуд: костел зводили цілих чотири десятиліття, до 1899 року, і його фундатор, Казимир Любомирський, помер так й не побачивши його завершеним. Уся справа була, як завжди, у Росії: імперська влада як могла перешкоджала будівництву, адже не хотіла бачити розповсюдження католицизму. Недобудований храм навіть планували відібрати й передати під православний, як покарання за польське повстання 1863 року, але князю вдалося відстояти костел.

Фото: Facebook Старе місто. Рівне історичне. Вид на костел

Вид на костел на початку XX століття. Фото з сайту РівнеРетроРитм

І все-таки мешканці Рівного дочекалися свого храму й могли їм пишатися. Архітектор первісного проєкту нам невідомий, але добудовував костел К. Войцехівський – у модному стилі неоготики. Червона цегла, гострі шпилі, сім вівтарів, головний з яких був мармуровим з позолотою, дубові лави, багатобарвні розписи, кольорові вітражі на видовжених готичних вікнах й головна окраса – орган, який виготовила чеська фірма  "Брати Rieger".

Але якщо зараз ви захочете поглянути на всю цю пишність, на вас чекатиме розчарування: відомості про оздобу костелу зберіглися лише на світлинах, малюнках та у спогадах. Єдине, що нагадає про колишню розкіш – колони оксамитово-зеленого кольору, ніби малахітові, але насправді з якимось цікавим покриттям, секрет якого теж втрачений. А що ж трапилося? Здогадатися нескладно…

 Фото: Facebook Старе місто. Рівне історичне. Інтер'єр костелу, листівка 30-х років ХХ століття.

Дві світові війни костел пережив, діяв навіть під час нацистської окупації; щоправда після  Першої світової війни його довелося реставрувати. Шпилі тягнулися вгору до неба, їх було видно з будь-якої точки міста… й ця краса дуже муляла новій, радянській владі.

У 1961 році радянська влада закрила храм. Начебто з огляду на те, що він був в аварійному стані… але те, що трапилося далі, реставрацією точно не назвеш. Здерли кольорові розписи, розбили яскраві вітражі, винесли реліквії, спаплюжили заховання князів Любомирських у крипті, збили хрести зі шпилів. Та й самі шпилі простояли недовго – їх розібрали, щоб приміщення менше нагадувало храм. Так на місті костелу з’явився кінотеатр, який чомусь не користувався у мешканців популярністю.

Пограбований та зруйнований костел. Початок 1960-х років. Фото з сайту РівнеРетроРитм

Кінотеатр «Глобус». Фото з сайту РівнеРетроРитм

Проект перебудови костелу. Фото з сайту РІвнеРетроРитм

Доля залишків костелу могла бути ще сумнішою – у  1975 році комусь з рівненських архітекторів спало на думку побудувати на його місті «Меморіал боєвой партізанской слави Ровенщіни». Але тут на захист костелу повстали музиканти – вони говорили про те, що знищувати будівлю гріх, адже вона має надзвичайну акустику. Як не дивно, влада дослухалася до їхньої думки – і приміщення віддали філармонії під концертний зал. Так, після реконструкції, у 1986 році колишній костел перетворився на Зал органної і камерної музики.

Сучасний вигляд Органного залу

Орган – король інструментів – в Залі вражає. На жаль, його перша готична версія, виготовлена чеською фірмою  "Брати Rieger", не зберіглася. Після закриття костелу орган демонтували та вивезли… на сміттєзвалище. Все, що нам лишилося – згадка про те, що колись він вважався одним з найкращих органів Європи.

Втім, орган відродився майже як фенікс: та сама чеська фірма взялася виготовити його ще раз. Він був створений в 1989 році й вражає своїм звучанням та розмірами: 6,5 метрів висоти, три мануали, 43 регістри, майже три тисячі труб і 12 тонн ваги. Цей велетень здатний видавати дивні звуки…

Подальша доля костелу-органного залу складалася здебільшого щасливо: він нарешті потрапив у люблячі руки. Нове внутрішнє оздоблення зробили українські майстри, споруді надали статус Пам’ятки архітектури місцевого значення. Сьогодні ми можемо відвідати концерт або відправитися на екскурсію – Рівненська філармонія пропонує цілу низку авторських екскурсій, з яких можна довідатися більше про минуле будівлі костелу, органи та класичну музику.

Орган, вид зсередини

Ця історія однозначно заслуговувала на втілення в сріблі! Отож каблучку «Рівне. Органний зал» прикрашає саме він, костел з непростим минулим, що пережив війни, плюндрування, спроби знищити нашу пам’ять – і все-таки все ще здатний вразити й поділитися таємницями.

Збоку на шинці можна побачити срібні труби. Що це? Частина старовинного органу? Чи базальтові стовпи, унікальна пам’ятка природи, ще одна окраса Рівненщини,  про яку ми сьогодні вже розповідали? Нерукотворне диво перетікає в творіння умілих майстрів, чорний базальт набирається тепла від сонця та людських рук, орган набирає сили для нової чарівної мелодії…

І ще одна визначна візитівка, на які так багата Рівненщина – відомий на увесь світ Тунель Кохання поблизу містечка Клевань. Це кількакілометровий зелений коридор, по якому їде потяг. Дерева сплітаються в химерні арки, в тунелі утворюється дивна гра світла й тіні й в цілому вигляд настільки красивий, що важко повірити, що це не фотошоп. До речі, тунель не має аналогів у всьому світі, а його мальовничість вражає навіть у Японії: японський режисер Акійоші Імазакі спеціально приїхав в Україну, щоб зняти про нього фільм!

Існує, звісно, й легенда про утворення тунелю. Начебто жив колись молодий інженер-поляк, що закохався у дівчину з Клевані і, щоб скоротити дорогу до свого кохання, побудував гілку залізниці просто через ліс. Закохані пари регулярно відвідують Тунель Кохання – треба проїхатися ним, поцілуватися й загадати бажання, щоб пронести свою любов через усе життя.

Інша легенда скоріше містична, ніж романтична: кажуть, іноді вночі по тунелю йдуть потяги-привіди. Хтозна, курсують вони між світом живих та мертвих, чи Тунель Кохання відкривається ще й до паралельних вимірів. А може, це часовий коридор, яким можна відправитися в минуле чи майбутнє? Дивлячись на загадкову атмосферу цього міста, легко повірити у будь-який варіант.

Ось таке воно, Рівне, з красою природною та створеною, з легендами й реальними історіями, що навіть чарівніші за вигадку. І хай лунає його музика; роз’їжджається Європою базальт, без якого важко уявити старовинні міста з бруківкою; прочиняє двері у свої таємниці будівля Органного залу й цілуються в зеленому тунелі пари – Рівне вміє вразити й закохати в себе…

___

Ольга Орінго