Листопад перевалив за свій екватор і від повноцінної зими нас майже нічого не відділяє. Здається, сірий колір став панівним назавжди і байдуже на його відтінки. Новини традиційно невтішні… Отже, знову треба витягати зі скрині чарівний плащ та магічну паличку, струшувати з них пил та й чаклувати якомога швидше райдужну радість…
Та якщо чаклування різнокольорової радості — справа звична, то чого ж це наша місія зазначена як неможлива? Зараз буде трохи бабусиних буркотінь, але можна їх спокійно пропустити, щоб одразу перейти до конструктивної та обнадійливої частини есею.
Скажу чесно: весь 2025 рік Орінго тримається лише на божевільній упертості та на моїй внутрішній життєвій енергії. Сприймаю використання свого реактора у якості резервного живлення в цілому нормально, проте режим 24/7 онлайн вже не завжди вивожу — блимають на панелі приборів червоні лампочки… ![]()
Наприклад, побувала на цікавезному квартирнику Жадана і Гуржи 12 листопада та постраждала за любов до мистецтва. Випала із життя з бронхітом й відсутністю голосу — актор, що символізував Брехта, чомусь постійно палив на сцені. Звісно, моїй любові до Жадана, Гуржи та театру нічого не загрожує, але того здоров’я вже не буде, бо вкрай кисневозалежна після важкого ковіду у 2023 році. Маю надію, що майбутня вистава про Брехта, яка готується на початок наступного року до сторіччя «Березоля» у Харкові, обійдеться без радикального тютюнопаління (хай краще п’ють щось міцне) або ж дивитимуся пізніше у запису.
Почувалася погано й 14 листопада, була майже без голосу, але мала поїхати на відкриття «Харківської синергії» до Олександра Савчука. Виставка, присвячена Василю Кричевському — одна з тих маленьких подій, які утримують наше місто на культурній орбіті. Хоча майже два місяці тому ми вже відкривали велику виставку в Києві (здивувати мені ніби й нічим), але одна-єдина вітрина у «Книгоукритті» та чудове спілкування з харківцями зігріли душу.
Гості так щиро дякували за те, що продовжуємо працювати і за те, що у Харкові є Орінго… І це дійсно надихає триматися далі та поєднувати зусилля всередині нашої локальної бульбашки.
Наразі у розробці є важливі ювелірні й культурні проекти, для вирощування яких потрібні сили, натхнення та терпіння, отже мені потрібен час на відновлення заряду і на повноцінну творчу роботу. Якщо почну їх перелічувати — вийде чималий допис, та поки що думаю про них лише перед сном, бо постійно займаюся повсякденною діяльністю. Отже, планую пошукати в Харкові людину, яка зможе взяти на себе соціальні мережі та показуватиме онлайн прикраси у крамничці, а я зможу зайнятися новими колекціями та особливими колабораціями, а також допишу книжку і врешті-решт відвідаю онуків.
І спеціальний анонс для тих, хто й раніше полюбляв зазирати до нашої крамнички на примірки та покупки. Сподіваюсь, ви впізнаєте господиню чарівного замку. Дуже тішуся, що Оля знову працюватиме з нами.
Також зібрала в нашому інстаграмі в кружечках цікаві історії про виставки і не тільки про них:
І маю прохання: виставка у Києві дуже потребує глядацької уваги. Після відкриття у Харкові побачила, яке виявилося різне ставлення до подій. Там люди виставку відвідують, роботи фотографують, але відгуки пишуть доволі рідко або ж нас в них не відмічають і я знаходжу потім випадково. Ну а преса безкоштовно про ювелірне мистецтво та творчість писати не квапиться, звісно. Буду дуже вдячна, якщо після відвідування зможете поділитися враженнями.
Щодо сірого й темного листопада, то справа геть не безнадійна — розфарбовувати буденність ми вміємо. До відкриття крамнички зробимо акцію, в крамничці також чекатимуть сюрпризи. Навіть якщо усі місії наразі видаються неможливими, все одно треба продовжувати, бо більш правильного та нормального життя в нас немає.
О.М.![]()
Lina2018
Пнд, 17/11/2025 - 10:04
galina_К
Пнд, 17/11/2025 - 10:10
KEV84
Пнд, 17/11/2025 - 18:08
Tais
Втр, 18/11/2025 - 03:41