Мохи, комахи та мистецтво – сьогодні в Таємній кімнаті дуже оригінальна підбірка!

Рятуємося від спеки й занадто буремного світу гарними українськими книжками. Що читає і радить Орінго просто зараз?

Елізабет Ґілберт «Природа всіх речей».

Елізабет Ґілберт – авторку купи бестселерів, зокрема  "Їсти, молитися, кохати", в Орінго знають та люблять. Ми вже розповідали про її зважену та відповідальну позицію до книжок, які вона випускає в світ. А тепер настала черга познайомитися з її чи не найкращою (принаймні на мій смак) книжкою «Природа усіх речей».

Альма Віттакер – донька дослідника ботаніки і як для 19 сторіччя їй дуже пощастило народитися у заможній родині, що поблажливо ставиться до її наукових штудій. Але тогочасний світ не дуже приязний до жінок в цілому, і до жінок-науковиць зокрема, а в Альми окрім її улюблених мохів ще купа важливих питань – і кохання.. Гарна, некваплива й філософська історія про пошуки свого місця в світі й взаємозв’язки усього – від теорії зародження життя до маленького стебла моху.

Не втримаюся і надам Альмі слово, адже за своє життя їй занадто часто доводилося зустрічатися з власною непомітністю.

" – Річ у тім, я ніколи не відчувала потреби вигадувати інший світ, крім нашого, тому що наш світ завжди здавався мені величезним і прекрасним. Мене завжди дивувало, чому іншим він не здається досить величезним і прекрасним, навіщо їм вигадувати ці нові чудові світи, навіщо хотіти жити десь іще, крім цієї Землі... але це вже не моя справа. Усі ми різні – мабуть, суть у цьому. Мені завжди хотілося лише одного – пізнати цей світ. Тепер, коли мій кінець близький, я можу з упевненістю сказати, що знаю про нього набагато більше, ніж знала, коли прийшла в нього. Мало того, мій маленький шматочок знань додався до інших шматочків, що накопичилися за історію людства, – до цієї великої бібліотеки. І це не таке вже незначне досягнення, сер. Той, хто може сказати про себе таке, прожив щасливе життя".

Елізабет Ґілберт «Місто дівчат»

І ще один роман від тієї ж самої авторки, але цього разу ми відправимося у Нью-Йорк 1930—1940-х років разом з веселою та розкутою Вівіан Морріс. Позаду в неї незакінчений коледж, попереду – життя в богемному місті, пригоди, друзі, сміх та купа кохання. От тільки до усього цього безтурботного гламуру вже простягає свої чорні пазурі війна… Чи зможе вона змінити Вівіан?

Книга стане чудовою приятелькою у літній відпустці, адже написана вона легко и блискуче, так і тягне за собою у вир розваг, так і просить проковтнути ще сторінку. А критики писали, що у «Місті дівчат» стільки описів вбрань, що її варто б було вішати у шафу, а не ставити на полицю. Чудова характеристика!

"Зараз я вже не пам'ятаю, чим займалася в ті години, коли мала сидіти на лекціях, але, знаючи себе, ризикну припустити, що крутилася перед дзеркалом. (Пам'ятаю, якраз того року я намагалася навчитися робити «мушлю» – освоєння цієї зачіски здавалося мені найважливішою справою в житті, і далася вона мені нелегко, хоча у Вассарі однаково не оцінили б мого досягнення)".

Олександр Михед «Позивний для Йова»

«Це книжка про те, що неможливо забути. І пробачити».

Здається, усім нам не оминути прочитання принаймні пари книг про війну – чого б не почати з «Позивного для Йова», де зібрані до болю знайомі історії перших днів повномасштабного вторгнення? Олександр Михед, український письменник та культуролог, почав писати свій роман 24 лютого й описав досвід себе, своїх батьків, що пережили окупацію в Бучі та знайомих. Через призму коротких історій гарно простежується, як невідворотньо змінюємося усі ми, як повсякденна мова стає мовою війни, а рамки страшного потроху розширюються… Та ще «Позивний для Йова» – це книга про надію, адже коли зло названо по імені, воно втрачає свою непереможність.

«…У моїй свідомості пульсував образ: величезна, неосяжна чорна хмара хаосу, що закручується над нами. Щупальця лавкрафтіанського Ктулху, а в гущавині темряви мерехтять крила круків.

Ближче до кінця п'єси там мала би бути сцена, що викликає в пам'яті звичний голлівудський образ: сильний промінь світла прорізає темряву. Але, на відміну від голлівудських кліше, у цій темряві просто пустота. Це хаос, що харчується хаосом. Це суцільне ніщо. Я не встиг написати жодного рядка цієї п'єси, бо мене розбудила війна. Мене розбудив хаос. І звуки російських гвинтокрилів».

Анастасія Левкова «За Перекопом є земля»

Крим… Важко уявити всю біль, що зібрана в цьому короткому слові – землі з такими дивними краєвидами та природою не щастило ніколи. Кримом котилися війни, до нього тягнула руки росія, цю землю знов і знов відавали й краяли.

Анастасія Левкова, письменниця, редакторка і викладачка, спробувала зібрати докупи усю складну історію півострову, розібратися у переплетіннях кримськотатарської і української культури й дослухатися до усіх голосів цієї землі. На читача чекатимуть історії кримських татар, караїмів, українців, німців, євреїв, греків, вірмен – в основі роману лежить близько 200 інтерв'ю. Самий час їх почути.

«Через роки я боятимуся забути вулиці міста. Я буду підписуватись на бахчисарайські спільноти у соцмережах заради світлин. Я переглядатиму фото для того, щоб не забути. Я згадуватиму добірку друкованих фото, наклацаних Халілом іще на плівку в нашому підлітстві, — ця добірка лишилась у домі моїх батьків, і я проситиму їх зісканувати світлини й надіслати мені електронкою. Я заходитиму на гугл-мапи, щоб «пройтися» вулицями, нагадати розташування будівель, віражі Чурук-Су, вигляд степової світло-сірої землі та скель — наче стін, і сосон на скелях, розсаджених «такими заплаточками». Я читатиму Шаміля Алядіна, щоб нагадати собі місто, якого не могла знати і якого вже ніколи не буде, але яке живе в окремих цеглинах, витає в повітрі, нуртує в землі».

Анне Свердруп-Тіґесон «Жали, дзижчи, кусай»

Ж-ж-ж! Хто з нас в дитинстві не спостерігав за комахами з захопленням, вивчаючи їхні крильця, лапки та жвали? Пізніше комахи з дива всесвіту якось непомітно трансформуються на надокучливу проблему, яку треба терміново виселити з квартири, якщо раптом залетить. Але Анне Свердруп-Тіґесон пропонує нам на деякий час повернути по-дитячому захоплений погляд й дізнатися чимало нового про комах – наших друзів і помічників.

Чи вміють комахи перетравлювати пластик? Як вони допомагають нам створювати улюблені солодощі? І яким чином їх можна використовувати в медицині? Дочитавши книгу, ви поглянете на багатомільйонний світ комах зовсім по-іншому – і можливо навіть задумаєтесь про те, як зберегти їхню корисну популяцію, що останнім часом швидко скорочується... А ще її дуже радить прочитати орінговський «Ж-ж-жук». 

«Уявіть, як із-під землі повільно й безшумно виповзає червоноока комашина армія. Кожна комаха з великий палець завбільшки – і їх така сила, що це нагадує кадри з якогось дешевого фільму жахів про кінець світу. Приблизно 3 млн особин на ділянці розміром з футбольне поле! Ні, це не наукова фантастика й не провіщення апокаліпсиса. Це просто Цикадогеддон – так деякі дотепники охрестили періодичний вихід на білий світ сімнадцятирічних никад у Північній Америці».

Христина Шалак «Нікого немає в лісі»

Є діагнози, про які не говорять – розлади психіки досі лишаються в нас досить табуйованою темою. Але ж життя не питає, чи хочемо ми про щось говорити, і в результаті люди, що стикаються з психіатричним діагнозом, лишаються з ним наодинці. Непорозуміння зі сторони близьких, складні пошуки адекватного лікування, скалічені долі – занадто висока ціна за замовчування. Тож Христина Шалак, лікарка-психіатриня та клінічна психологиня, запрошує читачів стати свідками и умовно переступити поріг психіатричної лікарні. Ми дізнаємося більше про історію психіатрії, різновиди розладів та методики лікування, побачимо, як психіка впливає на соціум та культуру.

  «Чи чути звук дерева, що падає у лісі, якщо нікого немає поруч?» Ця збірка есеїв допоможе дослухатися, помітити за діагнозами історії живих людей, і, можливо, допоможе вчасно опинитися поруч з тим, кому це розуміння життєво потрібне.

«Депресія — не тільки розлад психіки, вона впливає і на тіло. Через неї стає фізично важко рухатися або ж навпаки — в поєднанні з нестерпною тривогою вона спричиняє безцільну метушливість, хаотичність, яка не має іншої мети, як зменшити внутрішню напругу. Людина не може їсти (або ж їсть надто багато), не може спати (або ж спить по шістнадцять годин), не може відчути свого тіла (або ж перебільшено чутлива до всіх його внутрішніх процесів, що навіює віру в існування якоїсь смертельної недуги). Ті, кого вона спіткала, стають схожими на казкового Кая, якому друзки із зачарованого дзеркала потрапили в око та серце: світ, люди, майбутнє, вони самі бачаться їм через призму химерного скла, і ніхто не може переконати у зворотному: я сам (чи сама), нікого немає навколо».

Сьюзі Годж «Коротка історія мистецтва»

Скучили за походами в музеї? Тоді музей їде до вас просто на книжну поличку, адже такого стислого й дотепного довідника по теорії західного мистецтва годі й шукати. Провідна зоря в розмаїтті течій, стилів, матеріалів, технік й ідей – «Коротка історія мистецтв» допоможе зорієнтуватися у непростому світі мистецтва й зрозуміти, що цікаво саме вам.

Довідник розділений на чотири частини: в основній можна познайомитися з 50 провідними творами видатних митців та дізнатися про їхні біографії; в розділах «Теми», «Техніки» та «Роботи» – поглибити знання. А ще на цій книзі гарно ворожити чи придумувати ідеї для розмов: на якій сторінці ви її не відкриєте, буде цікаво  

А замість цитати буде купа картинок...

А в якій книзі просто зараз лежить закладка у вас?

Ольга Орінго