Завдяки ним і народився в Орінго підвіс «На мотив…». Пірнаймо в глибину за подробицями!

Сережки «На мотив…», як присвята творчості Василя Кричевського, з’явилися в каталозі ще у січні. Під прем’єрним дописом про філософію ліній майже одразу почали питати про підвіс, бо не усі носять сережки, а така краса в колекції потрібна. 

Підвіс зробити можна було й одразу, але мені хотілося не аби яке вушко додавати до чарівної зірки, а саме таке, щоб тішило око й не псувало гармонію ліній. Створення цього вушка зайняло чимало часу — не усе, що виглядає просто, просто створити. А моє уїдливе ставлення до пропорцій додало ще один місяць на визрівання… 

Потім у березні все нарешті склалося, підвіс зробили, але щось мені ще хотілося додати до фото. У квітні відзняли з моєю каблучкою «Сад пісень», бо побачила, як гарно склалися кольорова гама й настрій цих двох ніби не схожих, але дуже споріднених прикрас. І мене питали весь час, коли буде прем’єра підвісу, двічі він вже потрапляв у контент-план, та знову було не те й не так, і з плану сунули нижче, аж поки у травні нарешті не зійшлися усі лінії так, що серце моє заспівало. 

Частину інтриги притримаю до вівторка, щоб було про що розповідати, але вушка історії зараз трохи витягну назовні. Про «Видавництво Олександра Савчука» вже декілька разів згадувала, бо це дуже помітна частина яскравої харківської бульбашки. Мої перші кроки усвідомлення Шевельова та Кричевського відбувалися за допомогою книжок цього видавництва, також звідти книжки про українське бароко і про історію Слобідської України, про харківську школу мистецтв і театральні костюми. І навіть сама повна збірка творів Сковороди (чарівна цеглина вагою понад два кг!) в мене теж від пана Олександра. Мабуть, це єдине видавництво, книжки якого не переходять від мене у Таємну кімнату.

Особисто з паном Олександром ми познайомилися минулого року, коли він сам привіз книжки до Орінго. Вийшло так, що розминулися у попередньому його книгоукритті, і я не змогла забрати замовлення. Взаєморозуміння виникло миттєво, після спілкування про ціноутворення (спитала, чому такі круті книжки так помірно коштують) та про участь у виставках. Виявилося, що Олександр теж не може вважати книжки просто товаром, як і я не можу принижати прикраси до рівня виробів чи товарних одиниць. Як приємно, коли зустрічаєш однодумців!

У березні Олександр відкрив нове «КнигоУкриття» на вулиці Алчевських, особливий простір для людей, книжок та кави, дуже раджу туди завітати. До речі, «КнигоУкриття» — це книгарня-каварня. Саме каварня, а не кав’ярня, бо кав’яр — це чорна риб’яча ікра. Юрій Шевельов вважав, що в «кав’ярнях» логічно подавати кав’яр, а каву треба варити в каварнях. 

Так ось, продовжую. Нам потрібна була локація для зйомки відео, де є харківський настрій та програвач, і Олександр не відмовив. Перед зйомкою відео побалакали на поліграфічні теми, купила дивовижний мальопис «Іменем міста» (про нього трохи згодом буде окремий допис, не пропустіть), попила смачної кави та отримала невеличкий гарний альбом з орнаментними композиціями Василя Кричевського. Саме цей альбом і стає тепер важливою частиною розповіді про срібний підвіс та символізм орнаментів.

У передмові знайшла відповідь, чому Кричевський малював орнаменти, хоча міг малювати й проєктувати будь-що:

«...він не міг не шкіцувати (від нім. Skizze — те ж саме, що й ескіз: попередній начерк креслення, картини, предмета тощо) в той вільний час між роботою, харчуванням і сном, який просто не повинен був спливати для нього даремно, бодай без крихти творчого результату. Письменники в такий спосіб лишають щоденники, нотатки на берегах; художник зберігає на папері начерк, лінію, пляму. Ці «підручні» орнаменти Кричевського - ніби свічадо невпинних кавітацій його творчої свідомості, вивернуте амальгамою на глядача: там, за непроникним шаром, зберігаються візуальні дива, борхесовський «сад розбіжних стежок», що їх так і кортить зібрати до купи, оволодіти всіма напрямками. Але, можливо, видаємо бажане за чинне? Адже Євгенія Михайлівна, дружина, згадувала, що Кричевський займався орнаментами спорадично: «В самі тяжкі, неспокійні часи війни або революції він зовсім не міг займатись малюванням або архітектурою; але коли він іноді брав у руки олівець або клаптик паперу, - він починав виводити орнаменти». А ще він зізнавався Євгенії Михайлівні, що, малюючи орнаменти, він ніби вирішує алгебраїчне завдання…»

Також у передмові є нестандартне пояснення технічної частини, тобто, за допомогою яких прийомів Василь Григорович створював цю безперервну магію:

«…можна стверджувати, що головний застосований автором геометричний прийом це так звана динамічна симетрія. Кричевський довів його до такої міри відпрацьованості, що в графічний спосіб засвідчив: мінімальна дрібка взаємозалежних елементів може бути поширена на будь-яку площину будь-якого розміру …  без утрати візуальної переконливості, рис авторської стилістики і внутрішньої емоційності, характерної для багатого морфологічного лексикону українського орнаменту».

Не хочу повністю переказувати вам усю текстову частину видання — якщо маєте цікавість до творчості геніального українського мистця, можна замовити альбом на сайті видавництва і отримати справжню насолоду. Для мене він став влучним та витонченим доповненням двотомної хрестоматії про Василя Кричевського. 

Та найнесподіванішою знахідкою стала схема перетворення ґратки для створення орнаментів шляхом гіперболічного повороту за Олегом Боднаром. Головний елемент сету «На мотив…» поєднався з нею, як ключ та замок. Погляньте самі на цю магію, розбачити вже не можу:

Лінії малюнків сплітаються на папері з лініями срібла, як сплітаються людські долі у місті-намисті. Я схильна до містичного бачення світу, тому сприймаю цю співзвучність як знак вірного шляху. І немає різниці, стримані кольори будуть у цих мотивів чи яскраві, лунатимуть вони ніжно чи гучно. Якщо через серце пройде струм закоханості в українське мистецтво й культуру, більше не вийде їх розлюбити, а доля уплететься в нескінченне полотно спільної долі усіх свідомих та небайдужих людей. 

Як казав Григорій Сковорода: «Хвала Богові, що потрібне зробив неважким, а важке непотрібним». Виявилося, що легко про складні речі розповідати мовою срібла. Легко поєднувати через ювелірне мистецтво минуле й сьогодення. Легко залишатися у складні часи з рідним містом, тому що воно потрібне нам і ми потрібні йому. 

Тому носіть цей дивовижний підвіс з легкістю і хай він нагадує вам про українських митців, особливі мотиви та завжди цікаві життєві повороти. 

З любов’ю, Олена Маслова