Тут мало б бути щось про травень, мій найулюбленіший місяць. Трохи про квіти й зелену траву, птахів, метеликів та книжки, про творчість та надію на краще... Але цього року травень демонструє таку кричущу неповагу до моїх мрій і сподівань, що есе буде про протиставляння природного та штучного. 

Людина якось так влаштована, що вона весь час намагається випробувати межі реальності на пластичність і знаходить шпаринки, крізь які просочується в інші виміри буття. Це пов’язано зі вбудованою у свідомість природною цікавістю, яка колись підштовхувала до відкриття нових земель, законів фізики та біотехнологій. Ті, хто шукає шпарини й робить з них тунелі для людства, майже завжди несуться уперед під вітрилами уяви про майбутнє, рухаються у найвеличнішому потоці з усіх можливих — потоці творчості. За ними йдуть ті, хто використовує відкриття у практичній площині. Це також важлива й природна хвиля, бо мало відкрити закони фізики — треба за їх допомогою збудувати двигуни, створити чіпи та ліки від раніше невиліковних хвороб. Ну а потім вже крокують ті, хто використовує здобутки цивілізації. 

Але людство стрімко змінюється (чи його змінюють) і прогрес дістався до сфер, які раніше були закритими для нього. За останнє десятиліття творча стихія, природний бульйон для народження натхнення, усе більше потерпає від імітації мистецтва, літератури, музики, бо ШІ легко захоплює у привабливі тенета усе більше адептів. 

У чому привабливість? За допомогою штучного інтелекту можна імітувати не лише зображення чи мелодію, також можна імітувати логіку. Мабуть, усі вже бачили в соціальних мережах та чатах щось на кшталт «я запитала у штучного інтелекту і він мені відповів наступне…», ну і далі довга цитата з текстового файлу. Раніше людині треба було сконцентруватися на завданні, подумати, як його вирішити, пошукати додаткові варіанти і знайти відповідь. Такий шлях потребував часу, але на виході створював енергетично наповнений фінал — радість від пізнання. Тепер це займає разом з формулюванням запиту та побиттям опонента картами ШІ хвилин десять.

Що маємо на виході? Порожню й неперевірену інформацію, а також відсутність в усіх учасників дискусії бажання у тему заглиблюватися. І є питання, куди витрачається зекономлений час… Звісно, алгоритми невпинно вдосконалюються і колись усі знання світу  (принаймні наукові) дійсно спакують так, що легкокрилий ШІ рятуватиме нас від невігластва (якщо до того часу буде працювати електрична мережа). 

Та що відбуватиметься з творчою спільнотою, якщо вже навіть зараз, до настання доби досконалості, можна не напружуючися імітувати книжки та продавати їх, програмувати пісні, які співатиме штучний співак та робити реалістичні відео з відомими акторками без їх участі? Ми вже давно споживаємо терабайти згенерованого контенту і не завжди маємо можливість відрізняти, що саме споживаємо та як це впливає на нашу свідомість. Добре, що паралельно з ШІ розвиваються й технології розпізнання. 

А от якщо збудувати ювелірні прикраси на основі ШІ-згенерованого зображення, вручну створити справжнє зі штучного, чи легітимізує це порожнечу? 

Залишаю дискусійне питання відкритим, друзі, та чекаю на відповіді. Згодом на базі обговорення створимо цікавий тиждень, який допоможе трохи легше орієнтуватися у буремній сучасності. Природні орінговські сюрпризи не виключаю також. 

О.М.