Зазвичай після закінчення втілення ескізів у сріблі я вдивляюся в нові прикраси, подумки поєдную їх і читаю по ним, як по особливим знакам, передбачення на майбутнє. Давайте ж разом подивимося, що напророчать нам прикраси з десятого сезону конкурсу «Срібна мрія».

Патріотичну частину колекції (підвіси зліва на загальному портреті) я залишаю Талі, бо вона суттєво причетна до того, що ми зараз бачимо. А ми з вами крокуємо ближче до центру, де щось так цікаво поєднується разом… 

*****

Загальну театральність світу підозрювали ще тоді, коли театр у більш-менш зрозумілому вигляді з’явився у людській свідомості, а Шекспір тільки відкарбував у дзвінкому металі істину, що весь світ — театр, а люди в ньому — актори. 

Так, ми усі продовжуємо бути акторами, хоча більшість і мимоволі. Підмостки повсякденності просто не дають інших сценаріїв: живі зранку прокидаються і, ледве протерши очі, крокують до своїх гримерок, де вже заздалегідь розкладене усе потрібне для ролі. 

Хтось одягне величні королівські шати і вийде на білий світ вершити долі. 

Хтось перекине рушник через руку і, прочистивши горло, в тисячний раз промовить «Кушать подано».

Хтось заплете навкруги литок стрічки пуантів та випурхне назовні чиєюсь казковою мрією, не маючи знову жодного слова.

А хтось, звично всівшись у крісло, швидкими рухами приєднає до себе безліч ниточок і терпляче чекатиме свого ляльковода, не рухаючись з місця. 

І навіть не замислюючись особливо, ми розуміємо ролі оточуючих, здогадуючись про сутність та повороти сценарію по їх грі. Демонічний герой-коханець чи підстаркувата драма-квін зчитаються легше,  ніж нібито друг з каменем за пазухою або тихоня-супергерой, який посміхаючись тримає тони каменів, що котяться з гори, на своїх плечах, щоб люди могли вільно пересуватися повз нього і милуватися краєвидами. 

Лише деякі люди мають силу й волю, щоб читати й виправляти сценарії власного життя, сперечатися з долею за те, як саме грати відведену роль, а то й відмовлятися від неї, бо у іншому театрі є більш вдала пропозиція — та роль, в якій можна розкрити усі природні властивості особистості. А потім ці люди самостійно вирішують, скільки разів виходити на уклін до глядачів, якщо взагалі хочеться виходити…

Отже, перше передбачення виглядає так: після неймовірних випробувань і катаклізмів для живих відкриється таємничий зал бібліотеки повністю нових сценаріїв. 

І Шут може виявитися геніальним гідом-філософом, що зможе і сам побачити нові місця, і замовникам екскурсій розповісти історію звичайних міста, вулиці, людини так, що більше ніхто не зважуватиме вагу життя на терезах значущості. А П’єро облишить сум, розпустить по плечам біляві коси, переодягнеться в балетну пачку і …створить танцювальну школу для сонячних діточок. 

Хто ви, і яка ваша роль у майбутньому — тепер обираєте ви. А якщо у залі немає потрібного сценарію, то ось вам зручний кабінет з теплим каміном — напишіть його самі. 

*****

Але й не обов’язково сприймати це передбачення, як щось особисте, бо кажуть його зі сцени Шут, П’єро та їх подружка Нармін, яка танцює з віялами. Будуть ще інші передбачення, більш серйозні й майже без театральщини. От погляньте, наприклад, на цей дивний тандем — зустрілися Білий Лис та Фауна Марса. 

Здавалося б, що спільного у таких різних істот? Білий Лис живе у казково-фентезійній оболонці Землі й являє свою особу тим, кому сам забажає. А те, що спіймали ми його тут в тенета срібної каблучки, ні до чого цього легендарного красеня не зобов’язує. А в яких умовах існують лівий і правий марсіанські прибульці та як їх знайти — взагалі загадка з безліччю зірочок. 

Проте вони зустрілися в десятому сезоні СМ й дуже добре потоваришували, бо хоча таємниці, які ховаються у безлічі вигинів і складочок особистості, роблять їх різними, усі вони, як і різність місць народження, походження, призначення, кількість лап-хвостів або очей та щупальців не мають жодного значення, коли персонажі нашої історії однаково прагнуть чесності, досконалості та відкритості з усіх боків. 

Спільна мета створює нові можливості. Народжені в стародавньому Китаї, на Марсі чи у традиційному пологовому будинку, великі й маленькі, істоти і сутності, ми раптом зустрілися в одній точці всесвіту, визирнули на мить з небуття, тож можемо разом робити світ кращим, добрішим і красивішим. Не тому, що якісь сили зобов’язують так робити, а тому що покращувати світ — розкіш, привілей і неймовірне задоволення, а можливо —  сенс життя. 

Навіть банальні справи, на кшталт пофарбувати паркан чи виростити квіточку на підвіконні, в масштабі країни можуть створити диво. А якщо ми почнемо малювати та співати пісні, то навіть з Марсу нами замилуються дивні представники місцевої фауни й самотній Маск у скафандрі (а самотній він, бо на Землі гарно й не треба нікуди з планети тікати). 

І до речі, це вже друге срібномрійне пророцтво. 

*****

Далі ми бачимо композицію з двох підвісів та двох пар сережок. Коли я попрохала сфотографувати їх, то мала думку розповісти про потужну етнічну ноту цьогорічної мрії, яка лунала майже у двох третинах надісланих ескізів. Я обожнюю обирати ескізи на цю тему, бо вдалі етнічні прикраси для нас усіх — як частини коду: можна не бачити й не розуміти, як код працює, але щось в душі обов’язково відгукнеться. Та й взагалі люблю робити осучаснену етнику, яка буде випромінювати чистий код нашої національної ідентичності щодня, а не чекатиме вічність у скрині господині слушної нагоди і особливого одягу. 

Проте зараз акцентую увагу на ще одній спільній рисі: вони усі про тяжіння угору. 

Пружній паросток на підвісі «Паросток надії» переборює складні обставини, пробивається скрізь сірий бетон і тягнеться до неба. 

У сережках «Жіноча сила» я бачу двох незламних жінок, які зможуть вистояти і захистити родини, відженуть страхи і радісно привітають добрі новини.

Сережки «Голоси незабутніх предків» не тільки оздоблені орнаментами з гір, а ще й нагадують про вічну підтримку рідної землі та про голоси, якими говорить наше коріння. 

Підвіс «Зійшло українське Сонце» з деревами, колоссям, хвилями-ланами і символічним сонцем поєднує в собі сторінки нашої історії, сучасну мить і прагнення дістатися вгору, до перемоги.

Наразі такі часи, що треба рівно тримати спину, тягнутися головою до зірок і при кожній можливості скидати руки догори. Нехай почує нас бог, нехай бачать люди! Руки вгору — це не про здаємося, руки вгору — це про бути вище, сильніше й рости над собою. І ще потягування до неба дає здорову спину і гарну поставу, бо то нехай раби гнуться, а ми люди горді, красиві та вільні. 

Отаке третє срібномрійне передбачення з’явилося…

*****

Могла б і продовжувати, бо до душі мені спілкуватися, і думки в тиші плинуть вільно. Але незабаром засне мій ноутбук, коли з’явиться електрика — нікому не відомо, тому про наступне передбачення, яке зашифровано у цьому тріо, пропоную розповісти вам, друзі. Напишіть один абзац в комантарі про те, що відчули та побачили.  

І наступного тижня я оберу те передбачення, яке мене торкне за душу, зроблю подарунок, а також розповім про своє відчуття від поєднання цих прикрас. 

О.М.