Хостинг фотографий для пользователей Оринго
Чат с менеджером

Поставити питання

 
Ювелірний дім Орінго
0800-759-550
(безкоштовні дзвінки)

Слова, які усе поясняють

Інколи есе складно пишуться, бо немає матеріалу. Інколи збоїть натхнення або не вистачає часу. Але інколи буває так, як сьогодні — слів надто багато… Та які з них залишити, щоб пояснити хоча б дещо?

 

 Просто взяти і написати ці кілька речень.
​Ніби зібрати до купи книги, даровані й недочитані.
​Ніби познаходити речі, що приносились у дім.
​Просто взяти й зібрати до купи слова,
​які все пояснять.
​Зробити нарешті поезію переконливою…
(Сергій Жадан)

 

Як словами зробити переконливим ювелірне мистецтво та чи варто взагалі це робити? Ювелірні прикраси мають впадати в око, захоплювати майстерністю виконання, зачаровувати грою форми та блиском каменя і до чого ж тут слова?

Але з іншого боку…

Слова у прем’єрних дописах допомагають мені пояснювати вам своє бачення і розкривати те, що інколи важко швидко розшукати за м’яким блиском срібла. 

Слова у відгуках дають наснагу та бажання продовжувати повзти уперед і вгору тернистим підприємницьким шляхом. 

Слова у книжках прочиняють безліч дверей до нових всесвітів та трансформуються в нові прикраси. 

Слова у відповідях з опитування висвітлюють наші сліпі зони та роблять розумнішими…

І на цьому поки що зупинюся, бо поточна тема найближчих двох тижнів вигулькнула саме з результатів опитування та ваших зустрічних питань, а ще — зі святкових  листівок «Дякую», особливого проєкту листопаду. Щодня підписую ці листівки: пригадую улюблені рядки або відкриваю навмання поетичні збірки, а потім пишу слова переконливої поезії на звороті листівочки та й відпускаю її до адресата. І скажу чесно — мені подобається таке заняття, бо слова з віршів останню тисячу днів латають мій дах. 

Мало що зі словами можна зробити настільки чистого й гарного, як використати їх за поетичним призначенням. Читати гарну книжку — це ніби очищувати в голові слова від зайвого лушпиння метушливого сьогодення та відпускати їх у небо, відпускати вільних від сум’яття, туги та зневіри. Відпускати слова, вірячи в їхню майбутню щасливу долю, в те, що колись вони знову потраплять на очі поетам, які назавжди захоплені життям у пристрасні обійми… 

Ой, та це ж вічна фабрика слів, що працює на двигуні вічної людської цікавості та жаги прекрасного у кожного в голові — чим більше до фабрики потрапляє якісного матеріалу, тим насиченішим стає наше спільне культурне поле. 

І ось тоді на цьому полі рясно виростають нові книжки, пісні, картини, фільми і, звісно ж, ювелірні прикраси. Виростає усе те, що складає складний орнамент людської ідентичності. Чим більше гарних та важливих слів ми обробляємо й запускаємо у небо, тим різнобарвнішими особистостями стаємо та тим більше зможемо залишити у спадок наступним поколінням. 

Навпаки, на жаль, це працює теж — цементування банальностей призводить до звуження і спрощення поля. І тоді ростуть суцільними нудними рядами бездушні «коди нації» та «наші днк», створені аж ніяк не для збагачення суспільного поля, а лише заради збагачення виробника.

З великими зусиллями відловлюю у власному полі шаблони і штампи, отримані за довгі роки усвідомленого життя. Не кожен потім відкидаю, є й корисні, але переглядаю постійно, бо варто покласти до фундаменту хоча б один фальшивий чи просто чужий камінь, щоб зробити усю башту ненадійною та недовговічною. До чого тут слова? Так саме словами й підписано кожну цеглинку. 

Можливо, сьогодні есе вийшло надто заплутаним, тож наприкінці пропоную вам невеличку розвагу. Як буде натхнення, придумайте фразу, яка розкриє сюжет малюнку, та напишіть її в коментарі, а потім за тиждень ми повернемося до цієї теми. Буду вдячна за цікаві слова!

 

e073989c7c2d0217d3ac6b158def563e.md.jpg

 

З любов’ю, Олена Маслова любовь

Soko_Lova
Ср, 20/11/2024 - 12:08

Та зухвала дівчинка, яка звикла полювати на звірів (лиш погляньте на її вбрання зі шкіри тварин та намисто з їхніх зубів!!!), раптом сама відчула себе жертвою, коли видерлась на дерево й потрапила до пастки. Навіть гусеничка, котрій ледь вдалося втекти від рук малої хижачки, засумувала від такого повороту подій... Але не переймайтеся надто! Це всього-на-всього сон малої бешкетниці Софійки, яка любить хрумкотіти червоними соковитими яблуками, спостерігати за комахами та уявляти себе вправною мисливицею, яка вистежує свою здобич, ховаючись між густими вітами дерев. Вона тихо сопе своїм кирпатим носиком, і лише один раз здригнулась уві сні, коли на неї напало хиже яблуко. Мама, сидячи на підлозі біля малої, поправила пасмо каштанового "татового" волосся... Знову ніч... Знову повітряна тривога й приглушені вибухи... Знову шахеди і балістика, а коханий десь там, на сході... боронить свою любов і свою країну. Та нестримно чекає на чергове фото свого малого Сонечка з ластовинням на носі та бісиками в очах! Нехай той тривожний дитячий сон залишиться лиш сном... Ніхто нікого не з'їсть. Все буде добре...