Знову і знову повертаюся до чіткого розуміння надважливішої задачі для кожного українця і для нашої країни в цілому: потрібно побачити майбутнє. Бачити його так ясно, щоб вогонь війни не міг приховати схід українського сонця над обрієм. Часу до перемоги лишається усе менше, отже потрібно зафіксувати хоча б в загальних рисах ту країну, в якій захочеться жити нам та нашим нащадкам. 

 

Наша історія і наші миттєвості життя пов'язані назавжди, вони корені усього того, що робить нас саме такими людьми! Але не тримаючи весь час перед очима картину майбутнього, до якого ми зараз прямуємо, бо життя переважно тече таки вперед, дуже легко збитися на манівці та почати виправляти історію, вірити лише в перевагу минулих перемог і не будувати сучасне світле середовище.

 

Не плануючи шлях до нашого чудового майбутнього, ми його не збудуємо і вимушені будемо приймати за нього те, що "як склалося, так і склалося". Але чи є це наша справжня доля: не мати можливості обирати, як жити, мислити, працювати, розвиватися? Ой, ну точно ні!

 

Чесну і справжню Україну світ побачив, і тепер захоплено спостерігає, що ж буде далі. І Україна, яка відбудовується, не може бути менш потужною, ніж Україна, що воює та виживає. Ми щодня сплачуємо неймовірну ціну за нашу волю і свободу, ми з кров'ю здираємо с себе тавро чиєїсь власності... Тому й так важливо для нас усіх дивитися вперед, планувати майбутнє. Ціна за "зазирнути у вікно можливостей" занадто висока, а проходження цього вікна — дуже страшне, таке, що хочеться не розплющувати очі та повернутися на рік тому, коли цього усього не було... Та зась. Так не буває. Тільки наш маніячний сусід крокує в підземелля минулого, ми ж з вами просто живемо за плином ріки життя. 

 

Сподіваюся, що не залякала вас, друзі, своїм занадто розтягнутим прологом до наступної прем'єри і пов'язаною з нею пропозиції. Є такі пісні, слів з яких не прибереш. Отже, щоб вийти з виру війни, ми усі повинні побачити майбутнє, повірити в нього, прийняти загальну ціну квитка та зробити крок вперед. Звучить усе логічно, от тільки як це зробити?

 

Можна шукати приклади вдалих реформ у розвинених країнах, а ще — шукати яскраві образи в літературі, кіно, мистецтві, слухати мудрих людей і складати усі частинки цього пазлу в особливе місце зберігання. Коли зберемо достатньо матеріалів, можна розпочинати будівництво моделі майбутнього. Дуже хочу, щоб українське майбутнє було надійним, безпечним, надсучасним, технологічним, естетичним, а особливо — добрим і людяним. 

 

 

В есе "Яке майбутнє після війни?" трохи вже розповідала вам про особливий підвіс, який несподівано склався цього літа — замовили індивідуально на подарунок одній помітній особистості українського медійного простору. Якби не головна тема пана Олексія ("П'ятий проект"), яку він щоразу намагається піднімати в різних ефірах, я б за створення такого підвіса, та ще й терміново, не узялася б ні за що. Але саме від нього я постійно чую про особливий шлях розвитку України, як відкритої країни вільних людей. І я також мрію, щоб нами захоплювалися, а лише не співчували.  

Завдання на створення підвісу спочатку здавалося дуже простим: зробити жетон на кшталт "Вірю в ЗСУ", тільки написати там "Русь-Україна", бо таке ім'я Олексій Арестович бачить у України майбутнього. Але хто ж тут любить робити просто? 

Відео підвіса вже з оксидуванням можна побачити тут.

О.М.