Зима для української ювелірної спільноти — не лише час для святкових консультацій чи підбивання підсумків. А й заїзд на чергове коло спіралі під назвою «День українського ювелірного мистецтва».

Ми стабільно нагадуємо про важливість окремого дня спільноті й державі, перед січневим «святом», якого не хочемо визнавати, та перед червневим святом, яке не хочуть визнавати тепер вже чиновники. Багато разів говорили про це, але — 21 червня, день, у який було віднайдено Пектораль з Товстої могили, має стати галузевим святом натомість 31 січня, яке лишилося нам у радянський спадок.

..І от думаю я про це, читаю дописи пані Ганни Горошко, і думаю собі про Пектораль. А потім гортаю каталог Орінго. І мені впадає в очі кілька прикрас…

Про Золоту Пектораль я вже писала: «На нижньому ярусі зображено оленів та коней. За Геродотом, скіфи походять від Геракла і богині-змії з Гілеї. Де ж та Гілея? В низовині Борисфена-Дніпра, і саме на цих землях зараз — Олешківські піски. … Також тут зображені дикий кабан, леопард, лев, зайці і навіть коники-стрибунці, між іншим, парою».

На «Зимовій казці» — лише олені, але композиція по колу та природна орнаментальність, що оточує тварин, має в собі щось схоже, погодьтеся.

«На другому ярусі — квіти та рослини, пагони аканта. За біологічними реконструкціями, в Гілеї росли в’язи, дуби, вільхи, тополі. Квіти не згадують, але від Борисфена до Гіпаніса-Бугу в лісах цілком вірогідно була флора, подібна до сучасної лісової. А серед квітів — птахи, які вільніші за диких тварин, тому зображені вище за них».

Римуються з цим описом «Квітучі лотоси», що символізують відродження та творення світу. А «Пташки на гілках», знов-таки, за своєю композицією дещо перегукуються з тим, як технічно зроблена пектораль, з її лініями та переплетеннями.

«На верхньому ярусі дослідники вбачають зображення життя скіфів. Крихітна амфора, ниточка вовни на пальці скіфа, і навіть горити — колчани для стріл — прикрашені зображенням міту про гераклову Змієжінку. … На пекторалі розривається коло життя і смерті. Власне, про це свідчить і її форма». 

І «Світ-Всесвіт», що хитається на тоненькому шнурку, так само схожий на всю модель світобудови, як і Пектораль: «…вони не шукають тієї межі, вони навіть не підозрівають її існування. Для них весь світ здається реальним і то реальним саме через свою фантастичність, світ з відьмами, з привидами, з янголами. Химерний, загадковий світ. Світ-казка. Світ-всесвіт». Чи це про давніх скіфів, чиє уявлення про світ закарбували грецькі торевти в золоті, чи то про нас, що бережуть химерні ознаки справжнього мистецтва у сріблі? Хтозна.

Серед кількох моїх бажань, які я загадаю на це новоріччя, крім великих мрій і крихітних людських марнотних прагнень, буде ще й сподівання на червневе ювелірне свято. Офіційно визнане та закріплене як належить. Звісно, можна сказати, що навіть Золота Пектораль перебувала колись, так би мовити, в андерграунді. Та ціле українське ювелірне мистецтво заслуговує на визнання.

Анастасія Орінго