Як не стеж за сонцем, сутінки завжди підкрадаються непомітно. Приходять, обережно ступаючи м’якими лапами, зазирають у вікно: чи запалена там уже провідна зірочка усіх мрійників та книжників – настільна лампа? Чи можна вже оповити землю темно-синім бархатом і розвішувати на ньому сузір’я, щоб довга ніч ступила на сцену в повній красі?

О, Ваше Величносте ніч, – час затишного сну для одних і час активного життя для інших. Час глибоких м’яких крісел і неквапливих філософських розмов, час раптових осяянь і найсмачнішого чаю, час вдумливого котячого муркотіння та заспокійливого шелесту сторінок, час вікна, що розчиняється назустріч зіркам і таємничому малюнку гілок темного саду. Час бурхливого сміху в маленькій кухні, чарів, що відчуваються майже фізично; коли стрілка годинника пересікає північ – можливо майже все! – і час неймовірної свіжості та легкості: о, як радісно мріється, мислиться, заглядається у майбутнє – до самого світанку!

Скільки всього було прочитано, передумано й створено в цей благословенний нічний час… Ми впевнені, що чимало ескізів «Срібної Мрії» було створено саме під теплим світлом нічника. І авторка ескізу підвісу «Nocturnal», Марія Владиславівна (Aunty Owl), зізнається у своїй любові до цього магічного часу:

«Привіт, дорогі мрійники!
Хотіла б представити вашій увазі підвіс, присвячений моєму улюбленому часу дня. Колись ніч була для мене казковою і прекрасною. Вона приходила на зміну метушні дня, огортала місто своєю магією і перетворювала його. Це час, коли робота була закінчена, вечері з'їдені, посуд вимитий. І озброївшись філіжанкою кави можна було нарешті зайнятися своїми улюбленими справами».

Як бачимо, опівнічних мешканців в Орінго виявилося немало: за результатами народного голосування саме цей підвіс здобув перше місце – із 133 голосами. Не втрачав він лаври й надалі: це була перша модель, створена ще у вересні, а назва «Нічний спосіб життя» попросилася сама собою – вважайте, що це присвята тим літрам кави та сотням сторінок, які випили й проковтнули орінговські опівночники.  Отож, запрошуємо познайомитися з… совою!

Як же обійтися в нічну пору без таємничого нічного птаха? Хто ще літатиме повз освітлені вікна, розноситиме мудрі думки й осяяння, додаватиме нотку готики та містики? Здавна сові приписували знання особливих таємниць і вміння не боятися мороку й темряви – важко стерегтися того, у чому ти чудово бачиш та орієнтуєшся. Компаньйонка богинь, уособлення науки, самотності та розуму – сова навіть охоронницею скарбів встигла побути! Мався в неї, звісно, і моторошніший символізм, але про нього ми наразі не згадуватимемо – мудру особистість багато охочих оклеветати. А от про те, що сови дуже схожі на котиків, гріх мовчати – ці птахи не тільки розумні й таємничі, а ще й надзвичайно гарні.

Втім, що там казати – погляньте самі. Наша сова зручно влаштувалася на підвіконні, підклала пухнасті крила під голову, задумливо прикрила очі – чи то бачить сни про далекі міста й всесвіти, чи то відшліфовує певну думку (беззаперечно геніальну). А може, підморгує тим, кому не спиться просто зараз?

Крила сови прикрашені химерними узорами – так малює мороз по склу, так розсипаються по нічному небу зорі… Кожен може побачити в цих спіралях щось своє. І неочікувано лінії складаються в обриси маленького старовинного містечка – якраз такого, в якому ночі особливо затишні та таємничі, а північ відзначається передзвоном у готичному соборі.

Бачите тут заховане крило? 

Так-так, наша ніч саме готично-романтична. Сова приземлилася не куди-небудь, а на підвіконня зі стрімкими готичними арками – старовинний орнамент перегукується з трояндами у соборах, а саме вікно настільки високе, що крізь нього видніється зірочка. Навіть півмісяць прийшов дрімати в цю теплу компанію, і дрімається так солодко, солодко, соло…

Стривайте – що це?
Лунає вечірня тривога, не перша й далеко не остання. Справді, за останні роки наші ночі дуже змінилися – і не на краще.

Дочитаємо супровідний опис Марії Владиславівни:

«Нині ж рутина дещо інша. Займаючись звичними справами, раз у раз нервово поглядаєш у телеграм, прислухаєшся до звуків з вулиці. Чи виє тривога? Уже летять чи є ще час щось закінчити?

А ось і тривога. У мене навіть собаки вже на досвіді. За звуку сирени вони вишикуються перед дверима до підвалу і чекають, коли їм відчинять. Безпека понад усе! А потім ти сидиш і прислухаєшся до звуків шахедів просто над твоїм дахом, до вибухів і струсу стін. Просиш всесвіт, щоб цей мотлох збили не над твоїм дахом, а будь ласочка - десь над морем! І так щоночі. Та що я вам розповідаю, це всім нам знайомо.»

І все-таки, хай наша красуня-совиця замислювалася й створювалася в неспокійні часи, вона присвячена зовсім іншим ночам і зовсім іншій рутині.

«Хочу, щоб ніч обіймала своїми крилами, приносила спокій, а не приводила в жах. Тримайтеся і не дозволяйте згаснути своєму світлу, намагайтеся знаходити щастя, нехай навіть у дрібницях, і підтримуйте одне одного. Все однозначно буде добре, і я вірю, що зовсім-зовсім скоро.»

Перша пташка «Срібної Мрії» вирушає в путь, освітлюючи його місячним сяйвом, що відбивається на срібних крилах, – назустріч тим ночам, які приноситимуть радість і нові мрії. Адже такі ночі ще неодмінно настануть.

Ольга Орінго