Три роки тому, коли країна прокинулася від вибухів до світанку, складно було уявити, що повзуча війна скинула з себе усі маски та прийшла в Україну царювати надовго...  

Усі тоді опинилися у темному проваллі бентеги та відчаю, і здавалося, що немає просвіту — таке відверте й мерзенне зло сунуло на нас зі сходу, що світанки вже більше не тішили, а ночі були нескінченними.  

Що ж допомогло зберегти бажання жити й боротися? 

Віра. 

З перших днів й назавжди виникла беззаперечна віра в людей, які взяли зброю і стали між цивільними та ворогом. Вони воюють за країну, щоб ми мали змогу жити й працювати. І це головне у рівнянні: воїни рятують країну, ми підтримуємо воїнів. 

Підтримуємо подумки, словами й ділами. В нас немає права на зневіру та втому, скільки б не точилася ця клята війна. Поки за нас б’ються нові українські боги, ми — поруч. 

Можливо, проста віра у вищу справедливість та неминучий програш зла — це дуже наївно, а в перемогу України наразі вірять тільки в Україні... 

Та хіба ж цього замало?

Я вірю в наших воїнів світла та щодня закидую гроші на чарівний русоріз. І нас таких мільйони.

Рухаємося вперед, друзі, не дивлячись на дати. Нам далі жити цією країною. 

О.М.