Рік тому, коли колекція срібних міст ще була в роботі, я прокинулася з думкою — нам вкрай потрібне відео про каблучки-міста, про Харків, і обов’язково щоб під життєдайну музику Skovorodance, бо цей альбом живе в мене на повторі з 2023 року.  

Написала повідомлення Харківському літературному музею, чи можна буде використати для супроводу відео трек з альбому Skovorodance. Мені відповіли швидко, перепитали, яке саме відео буде, і чи є вже сценарій. Я розповіла, що хочу показати нашу колекцію «Чарівні міста України», до якої дуже проситься перша пісня з альбому. Що це не реклама, а просто історія про місто, музей та музику, і що мене дивує, чому така розкішна музика не звучить з кожного вікна.

І ось нарешті 01.05.24 мені відповіли: «Доброго дня, ми не проти використання музики. Але перед публікацією ми хочемо ознайомитись з описом проекту; щоб коректно були зазначені імена та деталі». День став насправді добрим, я почала думати над сценарієм, залишалося тільки дочекатися завершення колекції. 

Час тягнувся, колекція чарівних міст збиралася дуже повільно, місто розносили майже щоночі, настрій був мінливий, але впертий… Зробила влітку каблучку «Сад пісень», згадуючи свій улюблений альбом в прем’єрному тексті. Восени вийшов вініл Skovorodance (в наших улюблених кольорах) і згодом одна добра людина мені його подарувала — довелося навіть придбати програвач, бо колись же я точно зроблю це відео! Потім прийшла зима. Що ж можна знімати взимку? Хіба що в студії покрутити каблучки біля програвача… 

Колекцію срібних міст вже зібрали повністю, але проєкт особливого відео виглядав якоюсь примарною мрією, не оживав, і лише коробка з програвачем в мене на столі муляла очі й не давала повністю списати його з порядку денного. А потім мені сказали, що в Харків з Німеччини повернулася Аліса Реутова, яка точно зможе мені допомогти з відео, бо любить, вміє, практикує. Зустрілися, побалакали — я сказала, що хочу просто замальовку живого міста та енергійних людей, а каблучки вплести у повсякденність, як невеличкий акцент і знак зв'язку з Орінго.

Попросили дозволу зняти початок в «КнигоУкритті», яке так вчасно для нас відкрилося і мало програвач, а далі усе швидко понеслося, ми не прогавили весну, і тепер я маю перед очима відео на 3:33 хвилини, яке гріє моє серце й примушує посміхатися. Стаття про людей, які допомогли зі створенням відео, та про їх особливу роль в житті міста буде трохи згодом, в описі до відео є таймінг з локаціями.

Замальовка вийшла одночасно проста й магічна. Це саме той Харків, який тримає мене ніжно й міцно. Це ті люди, якими захоплююся. Це те життя, яке я не обирала колись, але обираю тепер щодня. 

Весна милосердно закриває рани міста, люди наповнюють його важливими справами, й наш корабель летить між небом та землею назустріч майбутньому. Дивиться на нас Григорій Савич, і я впевнена, що він має бути задоволеним своїми енергійними духовними нащадками. 

Буду дуже вдячна, якщо відео розійдеться кругами, якщо ви поділитеся ним зі знайомими харків’янами, щоб повсюди залунав оптимістичний ритм Skovorodance. 

О.М.