Багато чого цікавого й несподіваного можна зробити, просто почавши рух у потрібному напрямку. А ще можна вивчитись новому. Наприклад, будувати срібні міста! 

І хоча я й досі вважаю, що три роки будувала телепорти, прокладала мережу, яка зшиває країну та людей, але колекція залишилася з робочою назвою «Чарівні міста України». Отже, що треба для того, щоб збудувати одну каблучку-місто? 

Спочатку треба уявляти, що саме на ній має бути. З цією колекцією майже усі мої зусилля та час витрачалися на сканування простору, щоб знайти саме ту споруду, яка відгукнеться. Інколи це було доволі швидко й просто: по Сумам, Львову, Києву та Криму я хотіла саме ці будівлі, без інших варіантів, тому усі складнощі були технічно-виробничі. 

Але не всюди так щастило… Майже по усім містам я намотувала віртуальні кілометри в гуглі. Обирала список з декількох об’єктів. Потім читала архівні газети, гортала альбоми, ретельно перевіряла минуле та сьогодення під різними кутами і, якщо усе складалося, десь за два-три тижні подорожей містом в мене вибудовувалася концепція наступного міста. Думаю, вже не є секретом, що в колекції відтворилися ті місця, де я або вже була, або хочу побувати, і що за кожною спорудою стоїть особлива історія особливих людей.  

Перше правило срібнобудівництва: треба знайти потрібні стіни та історії.

Пригадалися зараз і певні морально-етичні складнощі — корінні кияни вміли так художньо розказати в соцмережах про свою категоричну незгоду з моїм творчім баченням колекції, що я переглянула свої норми і навчилася одним відповідати, а інших блокувати. 

Також багаторазово відмітилися на моїх нервових клітинах деякі мешканці Чернігова, бо спочатку «чому не робите наше місто» під кожною прем’єрою, а потім гнівне «і що це ви таке наробили, який ще будинок Мазепи». Настільки підгоряло у мешканців соцмереж, що навіть чернігівські журналісти брали в мене інтерв’ю, як я реагую на хейт, а Юрій Курилюк написав на знак підтримки цікавезну статтю, як уродженець Чернігова.

А от завдяки космічному Дніпру, який йшов під номером 10, я взагалі ледве не закинула ідею колекції, бо на обраних спорудах відмітилася одна впливова корпорація і треба було узгодити позиції по авторським правам. Каблучка перероблялася багато разів (історія пригоди тут) і це надовго затримало нові прем’єри.

Друге правило срібнобудівництва: треба рухатися вперед і не боятися того, що люди не зрозуміють задум.

 Коли вже є бажана споруда і впевненість у наступному кроці, треба малювати схему майбутньої каблучки для 3D-художника. Важливе слово про людину, без якої міста не були б настільки гарними: всю цю колекцію ми пройшли разом з Сергієм Дорошенко, ювеліром вищого гатунку. Він вміє втілювати у нашій сфері усе, як у віртуальних вимірах, так і суто матеріальних. Працюємо ми разом з 2006 року, і хоча тепер Сергій тимчасово не має можливості продовжувати ювелірний шлях, я вірю в те, що після війни ми поновимо магічне срібнобудівництво. Недаремно ж у дитинстві він мріяв бути будівельником, як тато (інтерв’ю з майстром, 2016 рік).   

В усіх близьких по духу модельєрів, з якими мене зводила доля, згодом відкривається третє око  і дар яснобачення – інакше я не можу пояснити, як вони розуміють мої замальовки і створюють саме те, що має бути створене. Вже перевірено, що коли я хочу пограти в правильного дизайнера та малюю точні, дуже детальні ескізи, відбувається прямо протилежне — процес стопориться, а прикраса складається не така, як має бути. Тому прикраси я можу скільки завгодно малювати окремо, а для завдання 3D-художнику потрібно створювати прості схеми. 

До схеми обов’язково треба додати референси: ракурс будівлі та детальне зображення додаткових деталей, пояснення про ступінь заглиблення ліній, а інколи слідом летить й ціла історія, чому на зображенні так, але ми зробимо інакше. 

Третє правило срібнобудівництва: треба наочно розповісти будівельнику про свої задуми. 

Коли починається процес (а зазвичай створення файлу займає від тижня до трьох, залежно від складності споруди й задума), можуть випливати різні несподіванки. Не так і просто передати щось велике, деталізоване, кольорове та рельєфне у масштабі 1:2000 так, щоб воно залишилося впізнаваним у монохромному сріблі. Коли наразі намагаюся пояснити, звідки я заздалегідь знаю, як потім на виробництві виглядатимуть лінії, візерунки та тіні, то розумію: це лише досвід та ювелірна магія. Траплялося й декілька разів таке, що ми з Сергієм не вгадували, робили зайві деталі, що перетворювалися на мішанину, тому переробляли модель. 

Також при будівництві каблучки можна не влізти у потрібні кордони розмірів, і готову модель (яка зазвичай робиться у розмірі 20) не вийде згорнути до 16 розміру без шкоди малюнку. В нас тільки харківська каблучка має аж дві моделі, щоб робити її від 15 до 22 розміру, в інших каблучок діапазон значно скромніший. 

Отже, якщо «не лізе», то ми змінюємо композицію. Найяскравіший приклад – миколаївська каблучка. Мені вкрай треба було туди додати багато артефактів, які не хотіли вписуватися в об’єм…

Четверте правило срібнобудівництва: треба вміти відсікати від задума зайве.

Коли файл усіх нарешті задовільнив, модель каблучки вирізається або вирощується у воску. Ми маневрували між цими двома техніками, бо під різні споруди пасує різне. Потім Сергій доробляв у воску те, що легше зробити з м’яким матеріалом без можливості нашкодити: вирощував траву, мостив бруківку, розкреслював цеглини… 

Воскова модель вирушає до ливарні, отримує міцну срібну статуру і після цього доводиться до ідеалу: матується, полірується, втрачає зайву вагу зсередини тощо. Уважно дивимося на усі віконечка та куточки. Я для цього використовую камеру смартфону, бо в мікроскоп дивитися не можу.

Потім вже срібна модель запікається у спеціальній резині, щоб створити матрицю для повторів. 

Така багатоступінчата обробка моделі значно додає їй ювелірної харизми та неповторності. Крихітні деталі на каблучках з колекції «Чарівні міста» можна роздивлятися довго, а ще каблучки дуже тактильні, приємні на дотик. 

І п’яте правило срібнобудівництва: треба довести до фіналу кожну крапочку, щоб отримати ідеальний варіант.

А далі у кожного срібного міста починається своя історія… Його населяють мрії та надії володаря перстня і життя продовжується. 

З любов’ю, Олена Маслова