Літо потихеньку переповзає екватор, і вже довшає ніч. Клята війна йде двадцять тижнів, і це теж екватор - половина терміну визрівання найскладнішої та найнебезпечнішої істоти на Землі, а може й не тільки на Землі.

Моє відчуття екватора — нібито напружений сталевий дротик, на який нанизані намистини слів, що так важко підбирати. А може це архаїчна дерев’яна рахівниця, де клацають кісточки? Тільки обраховують вони тепер не решту від шопінгу в сільському магазині, а дні, думки, справи і жалюгідні рештки моєї витримки… Треба триматися, треба рухатися, треба перемагати сумніви і тривоги, інакше перемога все одно настане, але без мене, а я ж так намагалася її наблизити! 

Емоційно і фізично дуже важкий тиждень. Нічого не пливе саме собою, кожен рух викликає незручність та нові складності, скажені мразоти гатять по місту і передмістю нібито в агонії, а я тримаюся.

Тримаюся за рідне повітря і рідні стіни, тримаюся за свій моральний кодекс та уявлення про добро і зло, тримаюся за нову і звичну красу, тримаюся за розмови з друзями, тримаюся за Орінго. Ось, наприклад, які гарні ювелірні процеси продовжуються і під час війни, незважаючи на стомлююче та нав’язливе зло, що лізе зі сходу:

А ще в нас стало на одне слово на прикрасах менше і одночасно — на одне більше! Тримаємо баланс та зберігаємо гармонію. 

Мінус слово. Колись в 2014 році харизматичний підвіс-жетон з духмяним кропом і написом «укроп» був улюбленцем багатьох українців, бо кріп та часник є в кожному сільському городі і на кожному столі. Так само називали й наших воїнів вороги… А потім пролізли на поверхню політичні суперечки і слово «укроп» привласнили для якоїсь партії. Я зажбурнула модель куди подалі, бо ми не граємося з партіями. Почалася війна і мені багато хто нагадав про той амулет. Тиждень тому знайшла випадково і ми зрізали з нього літери. 

Тепер у срібної рослини починається нове життя, на радість і на славу. Сподіваюся, що цілющі властивості запашного кропу збережуться і в жетоні. 

Плюс слово. Муляла мені душу шафка з півником, слайд з конкурсного мрійного ескізу Марини Володимирівни у вигляді слайду робити не хотілося, бо об’ємний і не слайдовий формат. Проте сам півник настільки сильний і рідний (були такі керамічні півники і у бабусі, і у сусідів), що ми з Павлом не втрималися. До речі, у відео є кадри роботи над півником, велика прем'єра ще попереду. 

Але ми то не потрапляли в розмір півника, то він виявлявся не таким чарівним, як хотілося. Одного разу я взяла нібито невдалу версію, написала на ньому слово і миттєво все срібнесенько закукурікало. 

Писала я мабуть сама собі, бо так як себе заклинаєш, більше ніхто не зможе. Тому все просто — український півник каже «Тримайся». І, на мою думку, він каже головне і надважливе слово сьогодення.

А як ви, друзі? Тримаєтесь? 

З любов’ю, Олена Маслова