Під час обмірковування теми поточного тижня зрозуміла: мені вкрай потрібна підтримка людини, яка може розповідати про ювелірність літературними словами, бо в мене з цим наразі дуже складно...
Добре, що завжди можна побалакати про культуру з досвідченою досліднецею Іриною Удовиченко! Вона не лише закохана в сучасне ювелірне мистецтво, а й закохує усіх навколо.
У 2020 році ми вже публікували чудове розгорнуте інтерв’ю «Про музеї, ювелірність та культуру…», якщо не читали — дуже раджу. А ще Ірина Володимирівна проводить чудові виставки, веде блог, канал та з усіх сил тримає смолоскіп ювелірного мистецтва, щоб воно зігрівало українські серця.
«Якось на Київщині археологи знайшли срібні прикраси, зроблені раніше, ніж побудовані піраміди в Єгипті. Тепер вони в колекції нашого музею.
Думаю, ювелірне мистецтво - це одне з найяскравіших свідчень багатої історії та культури України: художники-ювеліри закарбовують в довговічних металевих творах свій час...
Античність: і золотом до нас промовляють прикраси скіфів та греків; Середньовіччя: і сяють яскраві кольори перетинчастої емалі Русі-України;
Новий час: і коштовні потири, дарохранильниці, панагії урочисто свідчать про добу Гетьманщини.
Сучасне ювелірне мистецтво України настільки різноманітне! Перебуваючи всередині, важко сказати, яку основну рису визначать нащадки. Свободу самовираження? Сміливість у використанні матеріалів, у підходах до форми? Особливі технічні прийоми? Філософське підґрунтя образів? Наративність?
З початком повномасштабного вторгнення ювеліри проявили активну громадянську позицію: прикраси стали мистецьким спротивом російській агресії в Україні та на міжнародних майданчиках. Вдягнувши підвісок "Азовсталь" ми стаємо причетними до героїзму захисників, амулет "Молитва за Харків" - концентруємо спільну захисну енергію, а коли ми в сережках "В Гаазі" - висловлюємо ненависть до ворогів і віру в справедливість.
Наші ювеліри - творчі, талановиті, небайдужі - і це те, що можна напевно сказати, перебуваючи в сьогоденні. Головне зараз - зберегти цей унікальний вид мистецтва, захистити як від ворожих обстрілів, так і від невігласів-чиновників, які не вміють мислити стратегічно, не розуміють важливості культури, заради якої і точиться ця війна.»
На цій ідеальній ноті завершую цю замальовку, а протистояння за виживання української ювелірної галузі та культури продовжується. На жаль, немає легких шляхів, коли внутрішні довбограї випадково чи навмисно підігрують зовнішнім ворогам, але й немає жодної можливості змиритися з вигаданою непотрібністю ювелірів для країни.
Дякую, що ви залишаєтеся з нами!
О.М.