Хоча наступний тиждень ми плануємо розповідати про збереження історичної пам’яті, сьогодні хочу нагадати про сьогодення. Не маючи його перед очима, цього жахливо-химерного плямистого сьогодення, чи мало б змогу людство вивчати історію? 

Усі подорожі у часі можливі тоді, коли є головна точка у всесвіті — саме тут і саме зараз.

Ось з цієї точки я й дивлюся в усі боки. Бачу мінливе минуле, яке постійно змінюється, бо кожного дня дізнаюсь якісь невідомі раніше деталі й давні події відкриваються новими поверхами для осмислення. Бачу стабільне майбутнє, яке особисто для мене незмінне — що б не траплялося зараз у світі, воно не зникає з обрію та щодня стає на крок ближчим. 

Минулорічне майбутнє вже вмощується цеглинкою у черговий поверх історії…

І десь у цій гігантській цеглині є й мій один атом зі слів, справ та думок.

Такий же атом пам’яті, як і в усіх, хто проживає наразі своє життя. 

Назвою цього допису я завдячую Стефану Заґмайстеру, дизайнеру, типографу і художньому менеджеру з Австрії, який створив дуже дивну еклектичну книжку про те, що «Зараз краще» (Now is Вetter). Коли уперше побачила її на сайті видавництва ArtHuss, була дуже здивована. Від неї аж мозок закипав, настільки яскравою та навіть трохи вульгарною вона мені видалася — автор так легковажно ставиться до відомих картин, тому й купила її виключно з відчуття протесту перед какофонією вражень. Але коли отримала, то закохалася безмежно: калейдоскоп з картин, фактів та роздумів став чудодійним пенделем серед зимової сірості. 

Зараз буде довга цитата з опису книжки, та я не можу щось тут прибрати, бо опис хочеться завершити заклинанням «хай буде так» і випити за здоров’я автора. 

«Ця книжка — своєрідний огляд мистецько-просвітницького проєкту Стефана Заґмайстера, у межах якого він презентує реальні дані щодо розвитку нашої цивілізації останніх десятиліть і століть за допомогою деконструкції й переосмислення витворів мистецтва минулого. Ці роботи в супроводі авторських коментарів і роздумів мають цілком благородну мету: створити противагу негативу, який поширюють медіа задля привернення уваги публіки, і наголосити, що попри всі лиха й страждання людство рік за роком неухильно рухається до довшого, здоровішого і щасливішого життя.

Ось як декларує свій намір сам Стефан Заґмайстер: «Якщо подивитися на розвиток людства в довгостроковій перспективі, більшість аспектів нашого життя значно покращилися. Менше людей голодують, менше людей гинуть на війнах або внаслідок стихійних лих, і більше людей, ніж будь-коли раніше, мешкають у демократичних країнах, а до того ж живуть набагато довше. Двісті років тому дев’ять із десяти людей не вміли ні читати, ні писати, зараз таких лише один із десяти. Багато що рухається в правильному напрямі, хоча вже багато років ЗМІ кажуть нам прямо протилежне. На момент публікації ми все ще відновлюємося після глобальної пандемії, у Європі вирує війна, і багато країн потерпають від негативних наслідків кліматичних змін. У нас більше шансів знайти вирішення цих проблем із позиції визнання попередніх успіхів, ніж із позиції приреченості та похмурості. 

Я дизайнер. Мою роботу можна описати як дослідження складних предметів, вибір основних напрямів і перетворення їх на щось зрозуміле для широкого загалу. І я спробую».

Згодні ж, друзі, що це одночасно проповідь, маніфест і тост? Дужу раджу погортати книжку на сайті видавництва, вона того варта.

Можливо, вона зачепила мене тому, що я інколи теж відчуваю себе дизайнером та постійно намагаюся розбирати складні речі, щоб вони вкладалися як рідні в атоми срібла. І усе, що будую далі, базується на історії, літературі та мистецтві, на попередніх успіхах та відкриттях, на визнанні фактів та повазі до людей, на бажанні справжньої свободи для нових звершень.

Майбутня колекція, про яку казала у першому дописі року, точно має бути про свободу. 

В неї поки немає чіткої форми, бо усе вирує в уяві. Треба декілька тижнів для кристалізації всього накиданого в голову та блокнот, а тоді почнеться будівництво. В колекції вже бачу певну кількість поверхів, щоб подорож за ідеєю склалася послідовно. 

І уперше за довгі роки створення своїх авторських колекцій, що могли б дорівнювати щорічному видавництву нового роману, музичному фестивалю або виставці картин, якби ювелірне мистецтво шанувалося так само, як шануються інші галузі, я бачу майбутню прем’єру. 

Бачу ніби уві сні: довго йду лункою залою з мармуровою підлогою, щоб нарешті підійти до кульмінаційної вітрини та побачити, що саме в ній… та знову прокидаюся. Мабуть ще не на часі бачити колекцію повністю, а головне — знати, де відбудеться знайомство. 

Далі буде...  

Продуктивного тижня, друзі!
Тримаймося і рухаємося далі. 

О.М.