Чарльз Стросс "Небо сингулярності". Дебютний фантастичний роман нового (для мене) автора. Так, дуже хочеться останнім часом кудись світ за очі з цього божевиільного світу. Спокусилась на відгуки, де обіцяли що книга розбирається на цитати та афоризми. На мою думку, ні, не розбирається, не так вже там їх і багато. Запам'ятала лише одну, що жінка може бути не лише біжутерією на генеалогічному дереві. Сюжет теж "не підвів", як і писали, не карколомний. Дуже дивні імена героїв та назви, можливо то перекладач трохи перемудрив. На відміну від "Дому солі" (теж фантастика), цей твір більш "технологічний". Трохи флософії,  дуже багато цікавих і цікавенних ідей про які замислюєшься - а й справді? а чому б і ні? Стрибки в часі в минуле, пристрої, які виробляють все, що завгодно, з нічого (а дійсно з "нічого"? де ж воно все має братись...), а загалом ті ж самі люди з тими самими вадами, поганими звичками та випраниими пропагандою головами. Тільки це теж на більш технологічному рівні. І все ж таки ця книга з тих, про які потім думаєш. Чому? А Ехнатон його знає...
(Воно таке дивне, що теж з третього, мабуть, заходу вчиталась. Але потім вже не пошкодувала.)