Олено Павлівно, теж часто задумуюся про те, що ми - нащадки дуже відважних людей, які зуміли вижити у вирі епох... Сподіваюся, ми не підведемо їхню пам'ять 

Моя мама - дитина війни. І від неї я чую слова оптимізму та підтримки. Вони змогли, і ми зможемо... Тільки навіщо наші онуки знову стали дітьми війни? 

В мене поруч стоїть фото моїх дідуся та бабусі. Дідусь військовий, пройшов всю війну, повернувся. Бабуся потрапила на фронт в 18, моя донька зараз старша за неї, віиховала двох дітей та ніколи не втрачала здатності радіти життю. Перші, найважчі, тижні дивилась на це фото і думала - вони змогли це винести  і я зможу. Я іх онука і не маю права здаватись. Так, не такого життя бажав би мій дідусь своїй правнучці, тому ми повинні зробити усе щоб наші нащадки знали про війну тільки з книжок.

Дійсно варто повчитися у наших предків вірі в світло та добро та здатності жити та радіти життю.. Дякую за ессе

Добридень! За кілька днів буде рік, як ми з чоловіком знайшли притулок у церкві міста Теофіполь Хмельницької області. Хочеться розповісти про молоду жінку, з якою ми познайомилися тут, і про величезну працю серця, яку бачимо, тісно зіштовхуючись із Юлею.                                                                                                                                                             Сапєлкіна Юлія – засновниця громадської організації «Благодійної центр «Довіра», волонтер доброї волі, християнка, психологиня, член громадської ради при Хмельницькій обласній військовій адміністрації, з 2021 року займає посаду фахівця із соціальної роботи КУ «Центр надання соціальних послуг» Теофіполської селищної ради


Свою благодійну діяльність розпочала у далекому 2012 році. Ще студенткою п’ятого курсу отримала запрошення на посаду фахівця із соціальної роботи у місцеву соціальну службу. Робота з родинами, які потрапили у складні життєві обставини, залишила особливий слід у житті Юлії…
Вже 11 рік поспіль діти з малозабезпечених родин Теофіпольської громади заставляють серце Юлії битися швидше, адже пройти повз дитячі сльози повні розчарування стало для молодої волонтерки неможливим.
У 2014 році після одруження молоде подружжя Юлії та Василя продовжують боротися за долі дітей. Тепер вже у двох.
Незнайомі гості стали у їхньому будинку не рідкістю… молодих матерів з дітьми вони приймали на ночівлю, зігрівали своїм теплом та до опівночі слухали історії жінок, які шукали порятунку…
Знайомство з молодою мамою Вірою змінило життя Юлії назавжди. Адже саме пані Віра та її двоє маленьких дітей стали поштовхом до заснування єдиної у Теофіпольській громаді громадської організації, яка буде боротися за права дітей та збирати на своїх рахунках десятки тисяч гривень задля підтримки тих, хто залишився сам на сам зі своїми проблемами.
Дорого вартісне лікування дітей, придбання та оплата оренди житла, надання коштів на речі першої необхідності, оплата харчування дітей, покриття боргів малозабезпечених родин, організація дозвілля та відпочинку для дітей та багато інших добрих справ творили чудеса та давали поштовх до змін десяткам родин.
2018 рік на зборах однодумців 5 амбітних людей створюють громадську організацію «Благодійний центр «Довіра», яка успішно працює у до сьогодні.
Місцева влада активно підтримує діяльність волонтерів та неодноразово нагороджує відзнаками.
Більше десятка успішних проектів серед яких «Денний центр соціально – педагогічної та духовної роботи з дітьми», «Благодійний магазин речей першої необхідності», «Будинок матері та дитини «Добра мама», «Шелтер для внутрішньо переміщених осіб», «Підтримка родин з дітьми».
Кожен новий виклик штовхав благодійницю до нових ідей. Кожна нова зустріч з знедоленими сім’ями породжувала прагнення міняти життя чужих дітей, які щоразу ставали все ріднішими.
2020 року Юлія з чоловіком приймають рішення прийняти у свою родини дітей позбавлених батьківського піклування. З того часу у їх родині зростає дві чарівні донечки.
Статус мами лише підсилює гаряче серце Юлії.
Діяльність організації зростає та виборює своє місце у громаді. За рекомендацією місцевої влади Юлія потрапляє до складу громадської ради при обласній адміністрації та піднімає питання захисту дітей, їх права на щасливе дитинство на рівні області.
З того часу у Теофіпольській громаді розпочинає всій шлях хороший проект для випускників інтернатних закладів, які маючи малолітніх дітей залишилися без житла та не можуть самостійно вирішити труднощі з вихованням дітей - Будинок матері та дитини «Добра мама».
4 мами та 8 дітей пробують змінити своє життя назавжди. На повному цілодобовому утриманні матері розпочинають своє життя з початку. Крок за кроком вони виборюють право називатися добрими матерями для своїх дітей. Під супроводом наставників Юлії та Марини дівчата долають труднощі та згубні звички. За допомогою підтримки громади та благодійників вже зовсім скоро учасники проекту покинуть Будинок «Добра мама» та переїдуть у власні домівки на які власноруч заощадили кошти.
2022 рік…
Війна…
Громада розпочинає приймати переселенців. Організація Юлія не виключення. Вже на третій день війни перші 11 людей з м. Гостомель були прийняті на тимчасове проживання. Далі були люди з Харкова, Миколаєва, Сєверодонецька, Запоріжжя, Маріуполя, Херсона…
Всього від початку війни Теофіпольська громада прийняла більше 7500 людей. З більш як половиною цих людей Юлія спілкувалася особисто, так як була визначена відповідальною по реєстрації переселенців у громаді. (з 2021 року працює фахівцем із соціальної роботи при Комунальній установі «Центр надання соціальних послуг» Теофіпольської селищної ради)
Багато болю було почуто з уст людей, які рятуючись їхали подалі від ракет…
Психологічні навики зі студентських років давали змогу шукати потрібні слова аби втішити горем вбитих людей бодай хоч трішки.
На шляху траплялися різні особи… І старенькі, яким більше 90 роки, і молоді, які вже встигли провести за гратами десятки років.
Приїздили фізично ранені і ті, хто змучені душевними ранами…
Важко сказати, що тепла та потіхи вистачало на всіх, але молода волонтерка та відданий фахівець своїй справі старалася не оминути жодну душу.


«Життя триває… Ніхто не готовий зупинятися на півшляху до перемоги.
Моє кредо життя записане у Біблії. Я твердо вірю, що світ може спасти лише добро. Головне не здаватися…

А роблячи добре, не знуджуймося,
бо часу свого пожнемо, коли не ослабнемо.
до Галатів 6:9»

Фото сделаны мной лично