Ласкаво прошу до Літературної вітальні!
Сьогодні я запрошую вас на зустріч із, напевно, найвідомішою постаттю сучасної української літератури — Ліною Костенко. Віршами (а віднедавна й прозою) цієї жінки зачитується вся країна. А вона, зовсім не зважаючи на свою надзвичайну популярність, відмовилася від звання героїні України й останні роки проводить непублічно, лише зрідка коментуючи особливо бурхливі події. До речі, 19 березня пані Ліна відсвяткує 89-й день народження!
Народилася Ліна Костенко в 1930 році на Київщині у родині вчителя Василя Костенко. Батька Ліни було засуджено на 10 років таборів як ворога народу. Ліна так і не змогла осягнути, чим і перед ким завинив її розумний, тихий, інтелігентний татко... Коли вона була ще маленькою, родина перебралася до Києва, де Ліна пішла до школи, а згодом — до літературної студії при журналі «Дніпро». Керував студією Андрій Малишко. Уже в 16 років Костенко опублікувала свої перші твори в періодиці.
Освіту Ліна здобувала в Київському педагогічному інституті, а потім - у Літературному інституті Москви. Одразу після Літінституту, у 1956 році вийшла збірка "Проміння землі", дебют, що затвердив Костенко як здатну й цікаву поетесу. Українці очікували, що Ліна працюватиме довго й плідно, але вона встигла видати ще тільки дві книги ("Вітрила" в 1958-му та "Мандрівки серця" в 1961-му)... А набір наступної збірки "Зоряний інтеграл" розсипали за наказом ідеологічної цензури.
На початку 60-х Ліна брала участь у діяльності Клубу творчої молоді, її постійно критикували за аполітичність. Навіть уже створений нею сценарій для фільму "Дорогою вітрів" було знято з виробництва через незгоду з позицією авторки. Остаточний наступ на шістдесятників за "формалістичні викрутаси зі словом", що нібито призводять до викривлення ідеологічного змісту, відбувся у 1963 році після виступу А. Скаби, секретаря ЦК КПУ з ідеології. Саме тоді "Зоряний інтеграл" зняли з друку, а "Княжу гору" - з верстання. Ліна Костенко замовчала на майже 15 років...
Увесь цей час її вірші могли друкуватися лише за кордоном: у Чехословаччині, Польщі... На батьківщині Ліна "ходила в списках", тобто вірші переписували від руки чи передруковували на машинці й передавали з рук в руки. Поки ширився самвидав, Костенко продовжувала творити в стіл. Саме в цей час заборони на власний голос і слово вона створила "Берестечко", "Марусю Чурай", "Над берегами вічної ріки", сценарій "Перевірте свої годинники". Вона не належала до дисидентських осередків, але завжди підтримувала тих, кого, як і її, переслідувала влада: писала листа на захист української інтелігенції у 1965, була присутня на судових процесах Чорновола й братів Горинів. Хоча після її відкритого листа на захист Володимира Чорновола її не те що не друкували - не згадували жодним словом, ніби Ліни Костенко не існувало в природі, вона не зневірилася і продовжувала вдосконалюватися як письменниця. Хтозна, може, саме поезія, можливість виплакатися на папері й підтримувала її в ті тяжкі роки?
Лише після відходу В. Маланчука, наступного після Скаби "ідеолога", що заніс її до чорних списків ще в 1973-му, Ліна змогла знову друкуватися. У 1977 році вийшла збірка "Над берегами вічної ріки", що ствердила: за роки Ліна Костенко не позбулася голосу, а лише загартувала, вигострила своє слово і тепер за правом посідає своє місце в літературі. Далі був історичний роман у віршах "Маруся Чурай", що прочекав свого часу аж шість років. За нього Костенко у 1987 отримала Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка.
Новим етапом у творчому житті поетки став вихід першого прозового твору. "Записки українського самашедшого" просто підірвали українську свідомість у 2010 році. Тиражу у 800 тис. екземплярів було недостатньо, і Костенко знову почали передруковувати й передавати з рук в руки. Промотур 2011-го року відбувався з аншлагами, презентаційні зали в Рівному, Харкові та Києві було заповнено вщерть. Нажаль, через особисту образу пані Ліна перервала тур на Львові, й решта міст лишилися без зустрічі з улюбленою письменницею.
У 2011 році вийшла "Річка Геракліта", результат поетичних пошуків останніх років. А уже наступного 2012-го, ніби підсумок певного етапу в житті поетки, "А-ба-ба-га-ла-ма-гою" було видано "Триста поезій. Вибране". Наразі це останні книги Ліни Костенко, хоча недавно вона оприлюднила інформацію, що пише й далі. На часі - новий роман, цього разу про Чорнобиль.
***
Циферблат годинника на розі
хуртовини снігом замели…
Нам з тобою, видно, по дорозі,
бо ішли й нікуди не прийшли.
Знов ті самі вулиці незрячі
і замету хвиля снігова.
Нам з тобою легко так, неначе
вітер нам підказує слова.
– Підкажи найлагідніше слово,
я його слухняно повторю.
Розгуляйся буйно і раптово,
заглуши усе, що говорю! –
Не було ні зустрічі, ні туги.
Не було пориву і жалю.
Я спокійна.
Я щаслива з другим.
Я тебе нітрохи не люблю.
А якщо заплачу і руками
я торкну ясне твоє чоло, –
нас не бачать леви біля брами:
левам очі снігом замело.
***
Тут обелісків ціла рота.
Стрижі над кручею стрижуть.
Високі цвинтарні ворота
високу тишу стережуть.
Звання, і прізвища, і дати.
Печалі бронзове лиття.
Лежать наморені солдати,
а не проживши й півжиття!
Хтось, може, винен перед ними.
Хтось, може, щось колись забув.
Хтось, може, зорями сумними
у снах юнацьких не побув.
Хтось, може, має яку звістку,
які несказані слова…
Тут на одному обеліску
є навіть пошта польова.
***
Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори,
усе моє, все зветься – Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.
***
Вже почалось, мабуть, майбутнє.
Оце, либонь, вже почалось…
Не забувайте незабутнє,
воно вже інеєм взялось!
І не знецінюйте коштовне,
не загубіться у юрбі.
Не проміняйте неповторне
на сто ерзаців у собі!
Минають фронди і жіронди,
минає славне і гучне.
Шукайте посмішку Джоконди,
вона ніколи не мине.
Любіть травинку, і тваринку,
і сонце завтрашнього дня,
вечірню в попелі жаринку,
шляхетну інохідь коня.
Згадайте в поспіху вагона,
в невідворотності зникань,
як рафаелівська Мадонна
у вічі дивиться вікам!
В епоху спорту і синтетики
людей велика ряснота.
Нехай тендітні пальці етики
торкнуть вам серце і вуста.
Долучайтеся до Ліно-марафону: діліться улюбленими віршами пані Костенко в коментарях.
Чи читали ви "Записки українського самашедшого"? Як узагалі ставитеся до творчості й постаті Ліни Костенко? Рада буду поспілкуватися з вами!
Ліна Костенко. Королева української поезії