Не думаю, що мене можна назвати такою вже й затятою колекціонеркою. Користуватися речами мені явно цікавіше, ніж їх колекціонувати. Водночас аскетизм, чи мінімалізм то не про мене, тож збирання чогось набуває в результаті рецидивуючого характеру.
Наймасштабнішим було перше шкільне захоплення кімнатними рослинами загалом і (пізніше) кактусами та суккулентами зокрема. Воно перетворилося в екзотичну професію ботаніка, тож, трохи згодом, збір гербарної колекції був не розвагою, а обов'язковою базою для дипломної роботи. Перший запис у моїй трудовій книжці - "інсератор колекції". Такий підробіток студентам, часом, підкидав Інститут ботаніки. Трудовими обов'язками цієї посади було знаходити за спеціальною карто-схемою потрібну кімнату та шафку у гербарії та розміщувати туди нові гербарні екземпляри в правильну папку. Мабуть, у лабіринтах гербарію Інституту ботаніки і прийшло усвідомлення, що охопити неохоплюване непросто, та й неохота, взагалі-то.

Але пошук парфюмерного аналога аромату свіжоскошеної трави перетворився у 450 видів (в флаконах, міньках і відливантах) вінтажних і нішевих парфюмок. Лакотема на парфюмерному форумі перетворилася в 3 коробки лаків і кілька стопок пластин для стемпінгу. З урахуванням того, що, зараз, в мене зовсім немає часу на нейл-арт, часом, думаю, що вони мені іронічно підморгують.
По декілька  десятків намист із натуральних каменів чи сумочок, то, взагалі дріб'язок з погляду справжніх колекціонерів))) Тим більше, що вибираю собі не рідкісні раритети, а, просто, красиві речі для повсякденного вжитку.

Свою ювелірну колекцію з 8-ми супер-коробочок Орінго минулого тижня показала у вінтажній темці отут:
https://oringo.com.ua/forum/inventarizaciya-kolekciyi
А на карантині у мене розпочалася нова колекція, й підозрюю, що то надовго.

Скільки себе пам'ятаю, завжди любила читати. Батько розказував, що, коли я іще не вміла розмовляти, то приносила йому книжку і вимагала читати ритмічним "мгу-гу-гу". В 90-х книги були нам "не по кишені" тим більше, при моїй швидкості читання, тож, коли, прочитала все що було вдома, перейшла на міську дитячу бібліотеку, згодом шкільну і міську дорослу. Попутно вивчила,за книгами (в нас у школі її вже не було, навіть факультативно) російську мову, бо українських книжок в бібліотеках майже не було (ех, підсунув би мені тоді хтось так англійську, чи іспанську, скажімо))))
В студентські роки 9-поверховий гуртожиток відкривав чимало можливостей позичити в когось щось читабельне. +40-гігова база літератури, скачана з інтернету містила все, окрім новинок, хоч і займала майже весь вінчестер ноутбука, але з його екрану досить зручно читати вночі, щоб світло не будило однокімнатниць. А з першої зарплати купила рідер, з  технологією "електронного паперу", що не так втомлює зір.
​​Отак вийшло, що книжок СОБІ я майже ніколи не купувала (за вийнятком декількох поетичних збірок): дарувала друзям, дитячі почала скуповувати ще під час вагітності, а сама сприймала текст без прив'язки до, власне, паперового втілення. 
Тільки, під час карантину, який для нашої установи затягнувся на 4,5 місяців це стало майже неможливо. З малими дітьми часу й так маловато, але основна проблема в тому, що як тільки вони побачать десь рідер, то миттєво вимагають його собі, щоб кнопочки поклацати, ліхтарик увімкнути, або в програмі скрібл помалювати.
Під час сесії Екслібрису про Террі Пратчетта я прочитала "Колір магії" й мені дуже сподобалося, але далі "не пішло". Просто "Колір магії", читала українською, а інші книги серії в українському перекладі в інтернеті відсутні й стилістика іншого перекладу автора, виявилася складною для сприйняття. 

Отак у черговій посилці з книгарні, поряд із книжечками для малих, опинився красивий томик для мене. Ймовірно, що якби не погляд на мінливі відтінки кул-нано-грею у каблучці Плоский мир, то вибір книги був би інший.


Але я замовила "Химерне сяйво" і мене накрило емоціями: пазлик склався.
Читання паперової книги трохи відрізняється від електронних носіїв. Воно потребує деякої неспішності, наприклад гортати сторінки помішуючи кашу навряд чи вийде (принаймні мені незручно). В той момент, коли навкруги повно тривоги і невпевненості в майбутньому, коли світ навкруги трансформується, можливо надовго, дуже хочеться знайти якусь емоційну опору. Для мене такою, несподівано, стали давно звичні книги. Не знаю,в як це точно описати, мабуть це виявилося якимось новим аспектом самоповаги. Зараз мені вкрай необхідно трохи неспішності, хай навіть, це буде 15-20 хвилин на день. Зрештою, хіба я не можу дозволити собі гортати приємно-шершаві сторінки із красивою закладочкою і читати своєю рідною мовою. До речі, книги циклу "Дискосвіт" Террі Пратчета (а він був найпродаванішим британським автором, доки його не випередила Джоан Роулінг) вперше почали перекладати українською лише декілька років тому. Раніше зовсім не задумувалася про рентабельність роботи книговидавництв і проблему піратського контенту. А саме зараз мені стало важливо, щоб перекладати книги українською було вигідно, думаю, що ми всі варті того, щоб такі переклади існували.
З циклу Дискосвіт наразі мені залишилося придбати іще 4 книги + іще 4 обіцяють видати до кінця року, також в найближчих планах усі видані книги улюбленого Кадзуо Ішігуро, хочеться перечитати його іще раз.
​​раз. Іще дуже хочеться зібрати усі книги Фаулза, але ніде не знайшла їх у продажі, тираж закінчився(
Початок колекції, придбаний за 2 місяці має такий вигляд (ще Ян Мартель, його "Життя Пі" ,колись, дуже сподобалося):


Небагато, але далі буде...
А почалося все з Екслібрису. Вже колись писала, що до орінгівського гасла мені хочеться додати слово "надихає". Цього разу надихає колекціонувати)

P.S Ці книжки (саме мої, інші відкладає вбік) дочка, теж відбирає, мабуть вирішила, що, хоч в них немає картинок, але те, що читає мама, мабуть, має більшу цінність. Але томиками одного дизайну зручно ділитися: один читаю я, інший гортає Олеся. Не те, що рідер))) P.P.S лиш тільки-но згадувала і от, вдалося знайти на просторах інтернету книгу "Маг" Фаулза. Чекаю посилку)