Сьогодні в метро я зустріла відьму…, двох піратів та супермена. Шумна компанія вибігла на наступній станції. Якби ще рік тому, мені сказали, що п’ятничний вечір Хеллоувіну я проведу вдома з пакетом морозива, я б посміялася. Та сьогодні, «вчорашня» студентка, обрала для дорослого життя місто Львів і третій день як поселилася в зйомній квартирі.  Все нове і таке чуже…
       У ліфті зіштовхнулася з бадьорою бабулею. Здається, з мого поверху… Здогадка швидко підтвердилася. - Це ж ти Ярина, правильно? Знімаєш 117-ту? Перед тобою там така горда «фіфочка» жила, ні тобі добрий день, ні дякую! Переїхала на ПМЖ в Європу, і не попрощалася ні з ким. А ти, зразу видно, хороша. Не збігаєш бабусі в магазин?...
       Нарешті я зачилила за собою двері. Ну і нічого, що свято! Включу собі якусь вампірську cагу і… Дзвінок в двері перервав роздуми. На порозі лежала велика коробка. Цікавість взяла верх і я швидко заглянула в середину. Маскарадний костюм! І який! Чорна цупка тканина, немов прошита срібними нитками. Чорна маска. І великі, могутні крила. В бархатному мішечку – срібне колечко, таке незвичайно реалістичне! Срібна нічна фурія цупкими лапками обіймала обідок, паща звіра відкрита і видніються великі клики. Костюм летючої миші. Прекрасний та моторошний одночасно.  Та найбільше мене заінтригувала записка: «Сьогодні я відкрию тобі свою таємницю. О півночі, біля фонтану в нашому парку. Мені дуже потрібна пара. Ярослав».
       Я вдягнула костюм, як же красиво він на мені сидів! Мої яскраво-рижі локони хвилею розсипалися по чорній тканині. Колечко ідеально лягло на пальчик. Виглянула у вікно, а ось і він, «їх» парк. Ні, що я роблю! Звісно, цей костюм призначався не мені.
       Без чверті дванадцята. Я дрімала перед телевізором, коли здогадка мелькнула в голові.  – Ярослав не знає! Він чекатиме її!
       Я бігла парком, шукаючи очима фонтан. Між деревами мелькнули бризки води.Як дивно, навколо зібралося чоловік із двадцять і всі в однакових костюмах – летючих мишей. Назустріч мені вийшов високий, темноволосий юнак. В його смарагдових очах я побачила здивування. – Але ж ти не…
       -Усі в парах? Нам пора! Секундна пауза і Ярослав прийняв рішення. Він схопив мене за руку і ми побігли слідом за усіма. Так швидко я ще ніколи не бігала! Вітер бив в обличчя і розривав легені. Подих перехоплювало. Я задихалася. Ноги чіплялися за каміння та кущі і я практично падала, та Ярослав тягнув мене за собою. Величезні крила прорвали тканину та дряпали тіло, боляче впивалися в лопатки та руки. – Я більше не можу!, - вітер заглушив мої слова… І раптом, все закінчилося. В тілі появилися неймовірна легкість та ейфорія. Я вже не бігла, ні, я летіла! Я відчувала могутні крила, кожен їх м’яз, кожен порив вітру. Я перестала тремтіти та відчувати холод. Спокій та впевненість заволоділи мною. Всі трималися парами, то віддаляючись від гурту, то знову повертаючись до своїх. Ми підіймалися високо в небо, а тоді стрімголов кидалися вниз, пролітали над верхівкам сосен та безкраїми полями. Скоро вдалині появилися обриси Карпат і серце застукало сильніше. Кожна верхівка гори була покрита хмаринками туману, ми розрізали їх своїми крилами і пірнали в сірувату димку. Як вабили нас гірські озера! Ми летіли зовсім низько, практично торкаючись крижаної води та зачаровано спостерігали за своїм відображенням у німій блакиті.
       Сірі нитки світанку заповзали на чорне небо. Ніч програвала поєдинок, поступово відступаючи у забуття. Ми пришвидшили політ, повертаючи в рідні простори. Перші промені сонця ковзнули по небу, пробігли по верхівках дерев і заглянули під повіки. Я зажмурилася від яскравого світла. Швидко-швидко закліпала очима, намагаючись повернути ясність зору. Навколо вимальовувалися обриси моєї квартири, тихенько гудів телевізор, за вікном туманно проступав світанок.
       - Невже приснилося? Руки все ще відчували легкість польоту. - Хіба ж бувають такі реалістичні сни? Костюм цілий та неушкоджений лежав в коробці. Срібне колечко пульсувало на пальчику, але вже не здавалося страшним та містичним. – Мені потрібні відповіді! Треба бігти в парк! Я похапцем накинула курточку, відчинила двері і зустрілася поглядом зі смарагдовим очима Ярослава…

 понравилось!