Безумно жаль! Примите мои соболезнования, Елена Анатольевна.

очень жаль...

плачу. не могу успокоиться.

серьги "Ханами" стали первым подарком, полученным мной от Оринго в конкурсе по украшению дворов.. даже не за победу, а просто за то, что я сделала что-то для других! такое событие навсегда останется в моем сердце памятью и символом того, что добро возвращается добром. думаю, это еще одна ниточка, ставшая связью между Миром и таким светлым человеком как Руслан! даже не зная его лично, десятки-сотни-тысячи людей могут вспомнить что-то хорошее о нем с улыбкой!

так трогательно и с любовью Вы написали, Елена Анатольевна...

слов нет

Посмотрела на имеющиеся у меня нежные украшения Ханами совсем другими глазами...За ними стоял прекрасный человек, и я рада, что его воплощенные мечты радуют и меня тоже. Но как жить в этом мире, когда вот так все непредсказуемо? Почему нет ответов на вопросы - за что? почему он? Очень, очень больно. Искренне соболезную близким и друзьям Руслана.

Очень больно терять близких людей! Соболезную! Светлая память...

Дуже трагічно, неймовірно важко втрачати тих, кого любиш.

Не була зареєстрована на ВК, якось не тягнуло, здавалося, що це все-таки більш молодіжна сітка. Але ж там завжди так жвавенько йшло життя в групі Орінго! І головне, там часом проводилися літературні конкурси, і я не встояла! Хоч вперше познайомилася з Русланом ще на ОК. Русланова модерація конкурсів, його жарти і вірші часто були на голову вищі за наші поетичні спроби, але ми старалися, писали, підколювали одне одного й боролися, ніби у справжніх битвах.
Згодом зафрендилися у Фейсбук, і перша думка, коли переглянула фото Руслана - як він ніжно і трепетно ставиться до жінки, що на фото поруч із ним!!! Це було видно, це відчувалося крізь екран і це так тішило!!! Бо в таких чоловіках завжди є щось справжнє, що вселяє віру у людство загалом.
А ще якось підчепила я на своїй ФБ-сторінці вірус, він почав атакувати моїх друзів такими ж вірусними повідомленнями. І перший, хто прийшов на допомогу в ПП - Руслан: він радив способи, як заблокувати все це, терпеливо пояснював, що і де треба натиснути - і ми справилися! Ще тоді я подумала, що саме цей чоловік із Харкова - веселун і пересмішник, людина, яка вміє віддано любити й оберігати стосунки, незнайомець, що перший прийшов на допомогу  -  й міг створити Ханамі, яке є у мене, яке я не раз замовляла у подарунок і розуміла, що вгадала, дивлячись на реакцію того, хто його отримував...
Смерть, яка отак-от раптово і невчасно забирає близьких і рідних, завжди залишає нас балансувати на тонкій крижині, де довкола холодна, чорна і страшна вода.  Інколи здається, що легше пірнути в неї, інколи хочеться розтанути разом із крижиною. І добре, коли знаходяться люди, котрі здатні перескочити з інших крижин до тебе і разом згадати: поплакати, посміятися, зігрітися спогадами. Бережіть одне одного й підтримуйте - ті, для кого Руслан був не віртуальним, а реальним, справжнім другом! А він із вершини своєї Фудзіями буде спостерігати, милуючись вічним цвітом сакури, й обов*язково підставить крило, аби врівноважити вашу крижину й спрямувати її до берега...
Сумую за людиною, з якою світ однозначно був людяніший, і співчуваю рідним і близьким, усім, кому значно більше болить душа від цієї втрати... 

Перечитала два раза, но поверить все равно трудно(  Как и трудно найти слова...  Глубокая  грусть... Воспоминания о Руслане по форуму и вк очень добрые. Он всегда представлялся улыбчивым человеком. Его "Ханами" прекрасны. Светлая память.

Как грусно читать подобные истории. Больно, когда вот так вдруг уходят хорошие и важные для нас люди.  Не хочется повторять, но полностью солидарна с гением пера о том, что страшно не столько то, что все мы смерты, а то что это всегда внезапно. И приходится принимать, что это уже навсегда и безвозвратно. Сразу первая бессознательная мысль что- то досказать ушедшему человеку, за что-то поблагодарить или извиниться… Но ведь уже не получится. Остается только помнить и быть благодарной за все что было. Пускай земля Руслану будет пухом, а в памяти и сердцах родных, близких и друзей он продолжает ЖИТЬ…

Як печально і важко!
Я досить недавно на форумі і познайомитися із Русланом не трапилося.
А зараз реву від розповіді і просто бракує слів щоб висловити співчуття.
 

Очень жаль, примите соболезнования. В таких случаях сложно подобрать какие-то правильные и нужные слова, всё каким-то пустословием кажется на фоне чужого горя... Но вот ушёл человек, нету его самого, а о нём всё же помнят, после него остались его мысли, поступки, идеи, красота, которую он создал. Всё это делает человека немножко бессмертным. И может, не все те, кто купил и ещё купит "Ханами" будут знать, кто такой Руслан Колясников, но всё равно его частичка будет жить в каждом украшении. Много-много замечательных частичек души хорошего человека.