Кожного разу, коли вони зустрічалися,
коли сварилися і сперечалися,
все перекочувалося і не закінчувалось,
і кожного разу повітря засвічувалось,
з очей виганяючи найменший сумнів,
і історія їхніх дивних стосунків
не мала продовження і жодного змісту,
але варта того, щоби її розповісти.
 
Коли вони втомлювалися і поверталися,
коли вивітрювалися і не віталися,
боролися вперто зі своїми видіннями,
і говорили тільки з псами і тінями,
вони трималися болю і відчаю,
знаючи, що тільки їхньою вбивчою,
понівеченою, північною ніжністю
можна посперечатися з вічністю.
 
І коли їх вчергове ламало і кидало,
і планети над ними пливли розхитано,
коли їх знаходили ранками тихими,
відслідковуючи їхнє дихання,
вони зупинялися в мороці теплому,
й освітлювали навколишню темряву
зірками, сигналками й сірниками,
переплітаючись язиками.
 
І кожного разу, коли їх відспівували,
відстрілювали і хором підспівували,
ніби життя кримінальних ангелів
вичитували з церковних євангеліїв,
переповідали їхню історію,
темну, спотворену і нескорену,
переписану,
недоговорену,
ними самими
вкотре повторену.

Обожнюю вірші Жадана, особливо про кохання, вони такі прості і водночас глибокі, вони, як на диво, якоюсь мірою описують почуття моїх певних періодів закоханості. Я навіть вчила їх напам'ять, щоб вони завжди були зі мною) Тепер, перечитуючи їх, поринаю у спогади...в ті миті я була щаслива, принаймні на той час я так себе почувала, можливо тому я люблю вірші Жадана)

Творчий вечір Сергія Жадана "Цитатник" (23.08.2019, Київ)

+++

Вчора почався вересень і вона
зауважила, що все як раніше, але принаймні 
тепло, що торкалося річкового дна,
нині стоїть при воді, ніби старий  пірнальник.

І що птахи в місті, шукаючи укриття
від дощів, які цього року будуть рясними, 
якось по-дорослому дивляться на життя, 
наче діти з притулку, яким нарешті все пояснили.

І школярі, яким би спати о цій порі, 
виходять із дому тихо, мов читачі з книгарні. 
Гріються зранку розчаровані квіткарі, 
продають перехожим квіти - яскраві, негарні. 

І час, який мав би минути – не минув, завмер. 
І той, хто писав щоранку, чомусь не пише.
І те, що не боліло вчора – не болить і тепер.
І ось від цього ще гірше.

Сергій Жадан

Він крутий) 

Зараз хочу згадати оцей неймовірний вірш:

І ось прийшла старість до старого кота,
оскільки в кота були доволі серйозні літа,
і втратив кіт апетит, почав боятися висоти,
і взагалі – ви ж знаєте, які печальні бувають старі коти.

І тоді прийшли до кота янголи божі, прямо зрання,
знайшли час прийти до кота суботнього дня,
постукали чемно в двері, поскидали взуття,
і говорять йому: давай, коте, розповідай про своє життя.

Розповідай, чим за життя займався ти,
що про тебе потім розкажуть друзі-коти,
що згадають про тебе сусіди, знайомі, сім’я,
чим їм запам’ятається котяча доля твоя?

Ну що? - Говорить кіт. - Переважно я спав.
У мене, звісно, було трішки справ,
але переважно я все ж таки спав,
якщо говорити на чистоту.
Чесно спав, як і належить коту.

Не посадив дерево, не збудував дім.
Не сильно за цим і шкодував, утім.
Знав, що все марнота марнот, що все мине.
Є, щоправда, діти – але це діло таке, наживне.

А так, дорогі мої янголи, я переважно відпочивав,
дрімав, куняв, клював носом, просто десь ночував,
перевертався з боку на бік, зі спини на живіт.
Мабуть, доки я спав, устиг змінитися світ.

Та ні, - відповіли янголи, - якщо чесно – то ні,
світ особливо і не змінився: новини так само сумні,
діти так само веселі, дерева продовжують рости.
Головне, що не змінилися ви – коти.

Спите собі, дрімаєте, вилежуєтесь, мурчите.
Все вже давно минуло, а що не минуло – мине і те.
Будь здоров, коте, спи собі, накрившись хвостом.
Все життя, - сказав янгол, взуваючись, -
все життя мріяв бути котом.

Сергій Жадан

 

Ой не знаю, как это два года назад прошло мимо меня)) А теперь вот я подписана на Веру Полозкову, а она выступает с Александром Маноцковым, а он поет Пливи, Рибо, Пливи. Это очень круто!  надеюсь, не против правил?)

Сергій Жадан
+ + +
Різаний лінорит залізничного.
Небо вогню і вагонних димів.
Довгий початок хиткого і звичного
входження в осінь тих, кому нічого
більше втрачати, тих, хто зумів.

Правлять мости після літнього наступу.
Тягнуться колії запасні.
Щебінь сипкий з обважнілого насипу -
все, що завмерло з осені нА зиму,
все, що відновиться по весні.

Де привокзальна з двома невідомими,
і згусток повітряної гіркоти.
Осінь, яка приростає водоймами.
Торба із запасними обоймами.
Фабрики, ріки, відкриті ґрунти.

Нас упізнають ще за відбитками
неба в очах, нам ще хтось розповість.
Ми ще не знаємо, хто ми і звідки ми,
ми ще лишаємось першими свідками
сходження снігу до передмість.

Ніч салютує ранковому потягу.
Лінія ріжеться, мов кордон.
Графіка опівнічного подиху,
запах домашній зимового одягу,
викричаний шкільний коридор.

Буде ріка мовчазною і сонною.
Буде будинок із теплим вікном.
Вічність лишається міжсезонною.
Небо над промисловою зоною
з птахом над річковим полотном.